Колись я без огиди тримала в руці хрущів, цвіркунів, ловила тенісною ракеткою метеликів і випускала їх у хаті. Канікули в селі були такою собі практикою з біології. Я бачила новонароджених телят і козенят, підсипала просо жовтим курчатам, які подібно до дітей в манежику грілися в старій формі для випікання хліба. Знала десяток грибів і квітів, їхні наукові і народні назви, як-от гриб сироїжка, що в грибників завжди називався голубінкою.
Ці знання не принесли великої цінності в подальшому житті (втім, як і інші види знань), але цей досвід прямого контакту з природою –— безцінний. І, як будь-які стосунки, він потребував уваги до себе і щирого зацікавлення, чого я не могла запропонувати.
Саме тому на вихідних я з жахом помітила, що боюся будь-кого жука, в якого більше ніж дві лапи. Уявляла, як якийсь коник-стрибунець заскочить в коляску до малого, а я буду боятися його звідти вигнати (материнські інстинкти ще не сформовані на повну потужність). Відтак природа вирішила зробити перший крок у наших стосунках і вдома я з жахом виявила, що з дачі на мені приїхав кліщ.
Чи варто казати, що в дитинстві ніхто не знав хвороби Лайма і всі мужньо заливали жука олією, а потім викручували. Проте нові часи потребують нового ставлення, тому поки через два тижні піду здавати кров, маю час згадати, коли саме місто перебрало владу наді мною і зробив «тепличною». Мені боязно ступати босоніж травою (я ж бачу, що бджоли літають над конюшиною), я знаю, що в малині можуть бути щипавки. І ці знання та очікування найгіршого перетворюють відпочинок на триллер. А найгірше і найімовірніше, що мій страх буде передаватися дитині (яка апріорі не має страху). Але мені хочеться, щоб його жалила кропива, він відчув, як класно болото проходить крізь пальці ніг і як самостійно витягнути жало бджоли з п’ятки. Бо це –— досвід, а годування «кота Тома» на телефоні — це не досвід.
А поки в мені боряться «мама-квочка» і «мама-зозуля», мене надихає проект «юкрейнер» і люди, які легко звільнилися від урбаністичних пут на користь природи. Часом з Павлом уявляю, як було б добре зажити десь в хатині в горах, так щоб не втекти від світу, а створити свій власний світ. Але за створенням власного світу варто пам’ятати, що світ комах, рослин і звірів потребує не меншої уваги, ніж світ людський. І, мабуть, налагодити стосунки з ним складніше, ніж із людьми. Бо нам залишається лише прийняти, а не міняти створений тисячоліттями уклад.
