Мені сподобалося, як нам на курсах рекомендували один день в якості експерименту не вдягати підгузки на дитину, а користуватися пелюшками, прати і прасувати одяг, щоб відчути, як було нашим мамам. А потім подзвонити до них і подякувати, що не повбивали нас у дитинстві в наших мокрих ліжечках. Тобто у моєму декреті вільного часу мало би бути більше, ніж у декреті моєї мами, але так чомусь не виходить.
Зараз доглядати маму — це довше і дорожче, ніж дитину. Хоча б тому, що дитина може жити з своїми природніми бровами і нігтями, а мама — ні. Мама хоче пити каву не вдома на кухні, а в кав’ярні з подругами. Виглядає, що пишу це із заздрості, а, насправді, — зі злості. Бо коли в мами достатньо грошей — це окей, але коли вона економить на вакцинації, щоб зробити собі манікюр, — гріш ціна такій мамі. А за свої вісім місяців досвіду надивилася всяких мам.
Якщо б я писала книжку про виховання, то там було би більше про мам, аніж про діток. Мені подобається бути посередині, тобто нашвидкуруч підпиляні нігті та «викохані» за три години нігті з салону для мене однаково прийнятні.
Якщо розібратися, то зараз доглядати дитину легше, ніж двадцять років тому. Наприклад, я користуюся спеціальним гаджетами, та мушу зізнатися, що іноді плутаю небулайзер і ніблер (і взагалі речі для того, щоб ними користуватися, а не їх обговорювати). Дійсно, є багато класних винаходів, за які мамам варто дякувати світові. Хоча в багатьох мамських питаннях я досі «профан» і не дуже цього й соромлюся. Адже між нестачею чогось і надмірністю — дуже тонка межа, а у всьому має бути баланс. Тому щодня ходити в дитячий магазин і цим підтримувати китайську економіку я не буду. Бо на кожен винахід, який рятує час, є винахід, який його забирає.
Якщо чогось дуже хочеться, а немає можливості, то спитай себе: чи користувалися цим твоя бабуся чи мама. Якщо ні, то є шанс, що і ти зможеш без цього прожити. Або зроби умови, щоб мати можливість мати все, що хочеш. Бо всі ці айфони в кредит і дорогі покупки «з останніх грошей» аж ніяк не роблять нас кращими. Як відомо, краса — в простоті. Спільна прогулянка парком і годування качок хлібом (свіжим) на озері — ще той антистрес. І нічого, що передувало цьому збирання з сльозами і криками дитини і армагедон в шафі. Головне, що в цей момент, коли мама, тато, син замилувалися водоймою, увесь внутрішній побут відійшов на задній план. І з'явився момент, який можна назвати щастям. І в цьому відчутті ми не сильно відрізняємося від батьків столітньої давності.
Бо за всіма зовнішніми атрибутами батьківство — це не героїзм. Це просто період життя, який не треба ускладнювати.
