Нелогічні речі переслідують багатьох. Наприклад, одного разу підстригшись коротше, ніж завжди, з тугою згадую момент, коли була «руса коса до пояса». А про тугу за білим кольором волосся — взагалі мовчу.
Буває, хочеться починати ранок разом із сонцем і бути активним увесь день. Але поспати до десятої теж хочеться.
І хочеться такої весни, щоб світлом була залита вся кімната і щоб настрій піднімався від тепла.
Водночас, сидіти вдома, коли за вікном мряка, не так прикро, ніж коли в погожий день розумієш, що є заручником чотирьох стін. Хоча, наші жалі здаються такими нікчемними, коли, наприклад, уявляєш тих, хто їхав місяць у товарному вагоні кудись на схід.
Пам’ятаю, в докарантинні часи багато з нас мріяли сидіти вдома і займатися неробством. Проте дуже вже хочеться вийти і попрацювати.
Тому і свою нелогічну, але смачну історію розкажу, як історію про роботу. Бо для того, щоб сьогодні спекти печиво, треба було мати смалець. Десь місяць тому я гарно натерла сало часником, паприкою, сіллю і поставила «дозрівати» на балкон. Бажаючих те сало їсти за увесь час не виявилося і я згадала часи дитинства, коли бабці пекли печиво на смальці. Тож, вирішила змінити призначення сала. Помила від спецій, виколупала часник, нарізала дрібно і склала в мисочку. Наповнивши хату ароматами смаленого жиру, почала відокремлювати шкварки від рафінованого смальцю. На цей момент ніякого печива вже не хотілося, але доробити почате треба. Провітривши кухню і запевнивши чоловіка, що плавлення жиру — це останній раз, вирішила, що «ранок панок» і випічку перенесла на наступний день.
Не без допомоги інтернету і своїх вмілих ручок напекла гору ароматного печеня. Причому — зі шкварок, бо що добру пропадати.
Якщо поєднання слів «печиво на м’ясорубці» у вас також викликає приємний щем, то це вийшло саме воно. На повному серйозі — це дуже смачна випічка, родом із дитинства. Коли дитячі забаганки вирішувалися не походом в магазин за шкідливими солодощами, а походом на кухню, де не менш шкідливі солодощі були домашнього виробництва.
Звичайно, всі ці печива на розсолі, майонезі, цукерки зі смаленого цукру готувалися не від хорошого життя, але вони робили життя затишнішим. Тому домашня кулінарія — це достойний варіант зайвий раз не виходити в магазин. Потішити чи можливо шокувати близьких чимось справжнім. І нічого, що може бути десь кривеньке, десь чорненьке. Кажуть, проба грошей не коштує. Хоча в моєму випадку таки коштує, бо за напалені газ та електрику таки варто буде платити. Але виклик, що кинула собі — виконано. І від цього трохи радісніше.
Дуже вже хочеться згадувати цей непевний час у минулому часі. Хочеться продовжувати робити логічні і не дуже речі, їсти торти і не товстіти, гуляти допізна і ходити на роботу, крадькома мріючи засісти дома. А якщо з фантастичного, то дуже вже хочеться, щоб нарешті хтось придумав додаток на телефоні, де можна було б не покемонів ловити, а віруси. Так вийшов собі на двір і дивишся: ага, на лавку я не піду, і сусіда Петра обійду десятою дорогою. Наловив тих вірусів і знищив їх, а не вони тебе.