Христина Котерлін

Публікацій: 29

Отруйні очікування

Кінець серпня — це не тільки кавуни на ринках і поодинокі сухі листки на деревах, а й початок шкільних ярмарків. Спершу їх ніхто не сприймає серйозно, а потім, наминаючи дома кавун, мама каже, що пора вже подивитися щось до школи. І після цих слів кінець літніх канікул прискорюється шаленим темпом, і не хочеться вже ні кавуна, ні річки, ні довгого гуляння в дворі. Треба вибиратися з суцільного літнього дня до традиційного тижня, туди, де є понеділки і суботи, які безпосередньо впливають на твій настрій.

Навіть зараз, коли мої шкільні роки лише в спогадах, а синові шкільні будні в майбутньому, мені тривожно. Ця тривога в повітрі, від того, що ранки вже холодні (ранок, як рана на серці), від нових портфелів і зошитів, від того, що знаєш, на котру годину і в який день відбудеться «лінійка». Тривога, як застуда передається повітряно-крапельним шляхом (і маска не врятує). Бо кожен новий сезон (особливо початок шкільного) — це невідомість. Але потім після всіх урочистостей смакуєш морозиво з друзями, і розумієш, що очікування інколи нас отруюють не гірше, ніж ранні фрукти.

Бо вересень — це походи за грибами, нарешті дозрілі горіхи, свіже повітря і навіть задоволення від навчання. Були часи, коли з твору «як я провів літо» можна було дізнатися про розваги однокласників, а не з соцмережі. А ще — літні іменинники, які «виставляються» за день народження. Взагалі приємних дріб’язкових моментів є чимало, і з ними ці міжсезоння не такі страшні. Спробуй лиш витягни їх усіх з пам’яті.

Очікування першого вересня нагадує очікування пологів. Спершу їхня дата здається дуже далекою і нереальною. Потім хочеться скоріше «відстрілятися і не мучитися». А коли розумієш, що з дня на день це відбудеться, хочеться відтермінувати цей «час Ч». Ну а далі все логічно: починаються уроки життя, які триватимуть, поки будемо ми.