З одного боку, вибори восени — це гарний варіант забути про осінню хандру, а, натомість, поринути в сюрреалістичні і психоделічні будні передвиборчої гонки. Сумний анекдот про чоловіка, який жаліється лікарю, що його переслідують лиця, — така собі прикра очевидність.
Коли на блискучих афішах ретушовані нові люди обіцяють одвічні «покращення».
Свою першу агітку отримала в перших класах — це були якісь зошити і буклет від Кучми. Потім пригадую, як у рамках початку весни і виборчої компанії розносили по квартирах підсніжники від депутатів. Ну, а зараз усміхаюся, коли бачу з якою регулярністю відбуваються передвиборчі турне по дворах мікрорайону. Пенсіонери і діти –— найактивніші глядачі, ще пару днів матимуть стабільне дозвілля.
Тепер гра в агітацію починається з козирів. Наприклад, абияк заасфальтувати декілька вуличок, організувати пару концертів. Партія з брендовим фіолетовим кольором розігрує путівку на відпочинок, біля зеленого намету — набір дитячих карнавальних костюмів для фотосесії (дуже символічно).
Музика, солодка вата, повітряні кульки — це не тільки про цирк. Для мене цирком було бачити, як у сусідньому від концерту дворі стоїть запаркований "Крайслер", із якого носять апаратуру й газети.
А взагалі на злобу дня можна пригадати фільм «День виборів», який, попри те, що знятий в Росії ще в 2007-му, висміює не тільки їхні вибори, а й наші. Паралелі можна провести, підозрюю, тому, що добра частина кандидатів фінансується якраз із цієї країни.
Але варто пам’ятати, що вибори закінчаться, а життя — ні.
