Життя треба відчувати. В рекламі кажуть про відбірні зерна, соковиті шматки, свіжі відчуття. Це жахливо дивитися рекламу і погоджуватися з нею. Але не жахливо наповнювати себе найкращими враженнями.
Музика і літо, гаряче сонце, холодний душ. Відчувати. Гостро. Приручити незнайому місцевість собі, назвати цю місцевість гаванню чи пристанню, в яку хочеться повертатися. Підняти прапори.
Чотирьохденний світ з неписаними законами. Не спати в ночі, стрибати до відпадання ніг, співати до захриплості в горлі. Мистецтво в усіх проявах. Мотай ляльки, малюй по тілах, вплітай стрічки в коси, слухай і говори. Емоції, які не придбаєш в бетонному місті. Знайомства, які не стануться в умовах вічної зайнятості і поспішання, зустрічі такі неочікувано-очікувані.
Фестиваль «Захід» спонукає задуматись про майбутнє. Я хочу розказувати про ці фестивальні дні своїм дітям. Я хочу, щоб в моїй країні була свобода вибору, щоб свідомих було більше. Щоб стяги червоно-білі білоруські і червоно-чорні українські – не зникали, щоб ті, хто керують країнами, мали більше інтелекту на лицях і в діях. Щоб мистецтво мало силу змінювати.
Вірші Жадана, які просто з мікрофона – в душу. Не можу стримати сльози і проконтролювати мурашки на руках. Найчуттєвіші відчуття. До теми душевності – пісні «Скрябіна». «Ти є сам собі країна, зроби порядок в своїй голові!» Хіба не так? Кожен має мати те, що вражатиме його, буде робити сентиментально-сильнішим водночас. Я маю. Люблю миті коли фізично виснажене тіло і емоційно перенасичене серце. Коли повертаєшся в своє місто, і сонце прокидається червоною монетою, і туман цукровою ватою стелиться по пересушеній траві. І так багато любові в серці, що можна бути певною – армагедон цього дня не почнеться. Дякую тим, з ким було так добре і з ким так радісно бачитися знову і знову.