Так сталося що світ вкотре почав розхитуватися саме тоді коли захитався перший молочний зуб мого сина. Та скандальна зустріч двох президентів в Білому домі завжди буде асоціюватися з молочними зубами мого сина. Я пам’ятаю себе в його віці, свої хвилювання (а що якщо новий зуб не виросте, а що якщо буде дуже боляче). Але як показує час, який за сумісництвом і найкращий лікар — зуби виростають і біль від втрати молочного зуба це далеко не найболючіші втрати.
Значно більше боляче втратити довіру до цього світу, втратити себе, втратити свою країну і втратити підтримку. Змушувати країну, яка ніколи не розпочинала війни перестати захищатися це злочин. Змусити до миру цим самим симпатизуючи одному з найбільших диктаторів – це злочин. Насміхатися з президента воюючої країни, за те що той не вдягнув костюм – вершина цинізму.
Країна яка три роки втрачає кращих синів і дочок, яка не побоюся цієї фрази є «щитом Європи», форпостом яка визначає майбутнє Європи бореться не тільки за власну незалежність, а й за демократію, права людини та свободу. Можливо тому на утримання російськьго полоненого моя країна витрачає в місяць мінімальну зарплату. Бо хоч ти і окупант, але ти людина і ти маєш право на людські умови проживання. В той час коли вісімдесят відсотків тіл українських захисників, які повертають з російського полону мають сліди тортур. Чи доцільно в такій ситуації говорити про примирення, дружній народ і інші наративи? Відповідь здається очевидна. Але чи був колись цей світ справедливим, очевидно що ні.
Коли інтереси матеріальні перевищують моральні стаються найбільші трагедії. Нагадало брутальний анекдот:
— Що потрібно, щоб у світі запанував мир?
— Треба, щоб усі добрі люди зібралися і вбили всіх поганих.
