Я не люблю вазонки. Хоча правильніше буде, що я не люблю доглядати за ними. Я поважаю людей, які щось роблять з захватом і фанати рослин до них теж належать. Ну але мені, будучи в Києві, цілком вистачало одного живучого вазона, який міг віджити і квітнути після двотижневого не поливання. В Франківську їх було трохи більше. Але вийшло так, що поки мене не було дома наш під’їзд гарно утеплили і відремонтували, жителі навішали картин, повиносили квітки в горщиках і зробили таку собі галерею-оранжерею. Всі недолюблені рослини, яких шкода було викинути і які не дуже вписувалися в квартирний ансамбль чудово себе почували в під’їзді і стали його своєрідною окрасою. Їх почергово і регулярно підливали і кожен поверх мав свою «зелену душу», проте з часом вона почала висихати.
Для нашого третього поверху зміни почалися літом, коли тато після інсульту перестав бути таким, як був раніше, і, здавалося б, елементарні речі перестали бути для нього елементарними. А так, як вазонами здебільшого опікувався він, можна здогадатися, який вигляд вони мали. Мені в силу всіх турбот, що раптово і довготривало випали на голову, точно було не до рослин. Тому почав діяти природній відбір, старі вазони викидалися з під’їзду, ті, що були в квартирі, я помаленьку виносила в під’їзд. Вдома залишилося до десяти улюблених рослин, і їхнє виживання більше залежало від їхнього бажання, ніж від мого догляду.
Десь після нашого третього поверху почали занепадати рослини з другого поверху. Сусід, що був головним ініціатором і позитивом цілого під’їзду, пішов у «квартирне підпілля» і також набагато рідше виходив з дому. Від зелених пагонів залишилися прямокутні горщики з пересушеною землею. Мені досі найдоречнішою цитатою до такого повороту життя було Жаданове:
Роби те, що маєш робити, роби,
робота – лише частина нашої боротьби,
віра – лише пісок у підмурівку років,
дерева насправді ніколи не виростуть без садівників.
Далеко не кожен хоче бути садівником, проте захоплюватися красою і користю рослини вміє кожен. Цьогоріч я з Павлом, вперше зриваючи яблука на дачі дивувалася, як легко нам далися два ящики надзвичайно смачних червоних яблук. Ми не підливали яблуню, не захищали її від морозів, зайців, шкідників, а вона просто робила те, що вміє – плодоносила. Хоча все завдяки тому, що свого часу була посаджена і належним чином «викохана» до стану самодостатнього існування. Але є речі, які постійно потребують твоєї уваги. Наприклад, вазони і діти чимось подібні, і перші і другі потребують догляду. І якщо вже наважуєшся на котрогось з них, треба бути готовим до безкорисливої жертви часу, ресурсів моральних і матеріальних. Але коли ти розумієш, що все що робиться – недаремно. Можна з усвідомленням сказати, так діти це дійсно квіти життя, ну а вазонки це і так квіти. Просто варто не заважати їм рости.
