Цікаво мені стало: з якого то переляку пан Насалик аж блога собі завів? Та у блогах люди діляться власними (!!!) думками, враженнями,.. а в голові нашого мера певне й пристойних, що згодились би для оприлюднення – не знайшлося, от і змушений був звернутися до експерт-аналітиків за такими. Зрештою, погугливши, ЯЯ виявила, що такий крок, мабуть, став даниною моді та потребою популяризувати власну персону до передвиборчих перегонів. Адже блогів авторства політиків різного рівня виявилося більш ніж достатньо, так само, як і сторінок на Facebook, і здебільшого мені чомусь траплялися саме нині опозиційних персон. Тематика різноманітна та переважно стосовна політичних подій всеукраїнського масштабу, проте цікавим в цій масі писанини мені здалося відсутність блогів де б політики розкривали власне бачення розвитку нашої держави – до чого вони прагнуть у своїй політичній діяльності, яким вбачають кінцевий результат своєї праці (звісно, якщо їх діяльність взагалі можна назвати працею, що має державотворчу мету).
Отож сьогодні у своєму Інтернет-щоденнику ЯЯ вирішила «повумнічати» 
на тему, яку оминають наші державні мужі в написаних, чи то просто підписаних ними блогах. Відверто ЯЯ вагалася чи взагалі варто писати про таке – адже мої думки щодо України та її перспективи у майбутньому, нині можна порівняти хіба з малюнком гелікоптера Леонардо да Вінчі в час його створення. 
У своїх роздумах відштовхувалася від історичного досвіду, геополітичного розташування, ресурсної бази та системи управління нашої держави. Звісно, що моє бачення є цілком суб’єктивним, адже ЯЯ не претендую на знання всіх чинників чи досконалого знання навіть названих складових та… спробувавши виділити головні тенденції, таки дійшла до… достатньо несподіваного висновку. 
Отже – якщо розглянути форми державного ладу, що були утворені на певних територіях за історично осяжний час, то можна виділити певні форми державності, що були притаманні країнам розміщеним на конкретних територіях з живущими на них народами. Так, для Німеччини є характерним дві форми державності – роздроблені князівства (унітарні держави) або федерація, були звісно претензії на імперіалізм, по старій пам’яті Священної Римської Імперії певне, але всім відомо чим ті претензії закінчилися – мабуть, народець, таки, перевівся чи то сусіди зміцніли. Франція – з 2-ї половина XV ст.. знищивши останні феодальні утворення перетворена в абсолютну монархію, від тоді постійно грає помітну роль в європейській та світовій політиці. З того періоду змінилася форма державного правління та аж ніяк не форма державного устрою – вона залишається цілісною країною, що лише час від часу колонізувала та втрачала землі інших країн. Росія – починаючи з XIV-XV ст.. Московське князівство об’єднувало роздроблені, на той момент, російські землі, а з 1654 року по суті почала свою історію у якості імперії (не дарма Олександр ІІІ схвалив встановлення пам’ятника Богдану Хмельницькому – знав за що вшановує). З того часу Російська імперія змінювалася лише у протяжності своїх кордонів та офіційному тлумаченню державного правління – не змінюючи при цьому суті. Країни Балканського півострову – довічна європейська «5 точка» (хоча більш поширена її назва – «порохова бочка») 
- то ЯЯ говорю про період, що не відноситься до стародавньої історії світу, бо лише в ті часи то була передова світова цивілізація. Балкани пережили кризи усіх «мастей» від продовольчої й Османської епохи, до гіперінфляції та конфлікти на релігійній ниві з масовими переселеннями людей. Наразі знаходяться у роздрібненому стані у формі унітарних держав, до об’єднання прагли й спромоглися реалізувати лише Греки. Тобто можна говорити, що держави розташовані на Балканському півострові схильні більш до простих унітарних державних форм, або підкоряються окупантам зголошуючись навіть на зміну релігії, при цьому після визволення, затіюють воєнні конфлікти поміж групами населення через кількість пальців на правій руці, якими себе хрестом осіняють. 
Гадаю продовжувати не варто – логіка якою ЯЯ тут керуюся – зрозуміла. 
Тож, якщо поглянути на історію державності на землях, де розташована сучасна Україна (щоправда ЯЯ оминула увагою Оюм, тому як заснований він був готами), можна зрозуміти, з часу Київської Русі та подальшого розпаду на князівства, що не спромоглися об’єднатися навіть при загрозі монголо-татарської навали, ці землі не мали власної суверенності аж до нинішнього часу. Першопричиною розпаду історичні джерела в один голос зазначають – смерть Ярослава Мудрого, в той час як моя думка дещо інша – відсутність чітко встановленого престолонаслідування у Київській Русі , адже рано чи пізно помирають уся. Тому то й сини, на правах рівних й ділили землі, натомість поділу гілок влади. І тільки в новітній історії Україна здобула реальну незалежність – стала настільки незалежною, наскільки це можливо в сучасному глобалізованому світі. Про події до цього … гадаю нагадувати не варто. Щодо козаків, то зауваження готова заперечити, але то вже у коментарях. Таким чином ЯЯ й визначила форми державності, притаманні саме нам – або то є не просто незалежна, а передова і сильна держава, або наші землі будуть входити у склад інших держав у якості територій з безправним народом, що на них проживає. Причина втрати незалежності – роздробленість та ослаблення, що виникає в наслідок чвар та колотнеч можновладців. Вам таке нічого не нагадує?
Аналіз сучасного геополітичного розташування України наштовхує на ті ж самі висновки. Адже зі сходу та заходу ми оточені політичними гігантами – інтерес яких до нашої держави зводиться лиш до відсутності воєнних заворушень на нашій території та покірного нашого виконання винесених ними рішень, (коли нас тільки ставлять перед фактом того, що ми повинні зробити на їх вимогу). Жодного більшого інтересу а ні з боку Євросоюзу, а ні з Росії, особисто ЯЯ не бачу. Стосовно північної сусідки, то … тут не все так рівнозначно. Бо, якщо 10-ть років тому, ЯЯ купувала п’ятничний номер газети «Факти» задля ознайомлення з черговим анекдотом про укази Лукашенко, то на сьогодні мені вже не так смішно. Адже ЯЯ все більше надаю перевагу певним категоріям товарів саме білоруського виробництва – при тому, що існують українські та імпортні аналоги – проте співвідношення ціна-якість саме у білоруських марок найбільш хороша – і це не тільки моя думка. Тож Білорусію, як загрозу можна ігнорувати ще не більше 20-ти років, а політичні гіганти становлять для нас загрозу вже сьогодні – чекають приводу. Хоча, чого то ЯЯ – ми ж самі прагнемо долучитися до Європейського союзу. Та ніхто не прорахував наслідки такого об’єднання. Хто подумав про прийнятність для нинішнього пересічного українця умов Євросоюзу, які наразі є такими ж неприйнятними як і для жителів околиць європейських міст про які повсякчас і чути, що там відбуваються заворушення. Та нашим людям життєво необхідна казка про світле майбутнє – то прагли до комунізму, так тепер прагнемо до інтеграції в ЄС.
Ресурсна база – це на сьогодні чи не найбільш сильна сторона нашої держави – потенціал є навіть попри відсутність достатньої кількості вуглеводнів у надрах. Проте система управління - … мені забракне слів – бо ж емоції – про все те писати, й причини виникнення саме такої системи то вже тема для іншого блогу де вважаю за потрібне розглядати це явище з точко зору психології.
Отож мій політично фантастичний нарис майбутнього України, то – або наша держава політично та економічно сильна, розвинута, багата, зберігаючи озброєний нейтралітет з претензією на федеративний лад за рахунок приєднання інших земель … або – її просто не буде, не існуватиме як такої. А ЯЯ попереджала, що мій висновок можна буде порівняти хіба лиш до аеропланів намальованих Леонардом да Вінчі на час їх створення. Та мабуть так само, як Леонардо забракло уяви про таку річ як мотор, для реалізації свого задуму – здійнятися на крилах в небо. Мені теж бракує уяви про необхідність ще якоїсь деталі, що відсутня у моїй моделі Української державності.
P. S.
Шановні читачі мого богу, зараз нашої уваги та допомоги потребує маленька калушанка – Вікторія Вавринюк, на дворічну долю якої припали випробування, що були б за надто великими навіть на всю людську долю. Наразі дитина знаходиться у львівській лікарні в важкому стані. Прохання – зверніть свою увагу та увагу своїх друзів на те, що особисто для себе невеликими коштами Ви спроможні допомогти цій дитині вижити.
ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк»
МФО 305299
ЄДРПОУ 14360570
№ рахунку: 4627 0858 2824 7052
Отримувач: Вавринюк Алла Федорівна
Цей збір коштів є абсолютно прозорим, про надходження свого переказу Ви зможете дізнатися на Вільному форумі міста Калуш http://forum.kalush.info/index.php?PHPSESSID=eftuk143etngnnrcvhqpoq9ul4&topic=5499.0
де, висвітлюється кожне грошове надходження на користь лікування маленької Вікусі. Без нашої допомоги ця дитина не матиме шансу на життя.