Загалом, така риса характеру, як відповідальність, набувається людиною ще у дитинстві, коли її або виховують або ні. Відомо, що у ХІХ ст. у дворянських сім’ях відповідальність за прийняті рішення виховували доволі просто: дитині повідомлял,и коли подаватиметься сніданок, обід та вечеря, та у якому вигляді потрібно бути у їдальні — от і все. Здавалося б, а що в цьому такого? Аж ні. Справа у тім, що дитина сама вирішувала, йти їй їсти чи ні, і сама повинна була організувати себе так, щоб прийти до їдальні вчасно, охайно одягнутим, з чистими руками. Інакше — дитина залишалася голодною до наступної трапези. Таким чином, з дитинства прививали усвідомлення чіткого взаємозв’язку: твоє рішення та дія – наслідок, з яким тобі ж і миритися, бо на такий ти сам погодився, ще коли приймав те рішення. Сьогодні ж навики виховання дітей у сім’ях знаходяться на доволі низькому рівні. Цьому є багато причин, тут і перелік основних — надто довгий. Та ось відсутність виховання саме відповідальності — одна з найпоширеніших проблем, як на мене. Бо як тут домішався наш український менталітет, котрий вважає за мудре бути хитрим і вивертким, та аж ніяк не відповідальним.
Усю ту «тираду» мене спонукало написати набридла поведінка деяких із міських політичних сил, і не тільки. Остогиділо. 
Неприємно вразила ще на початку року вимога (хоча вона була представлена як пропозиція) молодих представників політичних сил перейменувати вулиці Степана Бандери та Романа Шухевича на вулиці, відповідно, Героя України Степана Бандери та Героя України Романа Шухевича. Таке нагадало приклад з історії початку Радянсько-Фінської війни, коли паролем був «Да здравствует товарищ Сталин!» — унікально негожий як для пароля вислів, зате — ідеологічно вірно. Так само і тут — бажання саме демонструвати правильну ідеологію поставлене вище здорового глузду, адже не приймається до уваги необхідність нести відповідальність за таке рішення. Звісно ж, фінансовий бік питання видається дріб’язковими перед високою метою як най-най вшанувати постаті героїв. Тож, і взяли б на себе вони той «дріб’язковий» фінансовий бік. Але ні — тих, що погодилися оплатити витрати, не виявилося, бо… про таке, певне, навіть не думали, коли приймали рішення. Що це, повна відсутність у свідомості взаємозв’язку: дія – наслідок чи рішення – відповідальність? Певне, останнього. 
Звісно, є й страшніші (саме — страшніші) рішення представників нашої влади, котрі не передбачали й не передбачають відповідальності за них. Чого вартувало рішення присвоїти половину з виділених на утилізацію ГХБ коштів шляхом економії на вивченні питання, недотримання технології виїмки і таке інше. Звісно, що вартувало те — не можновладним нинішнім киянам чи то пану Вишиванюку. А от за факт збільшення захворюваності на лейкоз серед дітей нашої області (удвічі, всього за 8 місяців порівняно з минулим роком) відповідальності пани, які приймали такі рішення, звісно ж, не несуть. Більше того — навіть не виконують власні зобов’язання перед тими хворими — не забезпечуючи лікування.
Прикладом рідкісної обмеженості для мене стала пані, котра на громадських слуханнях виступал,а пропагуючи перейменування вулиці Пушкіна на Мазепи (до речі, якщо вже перейменовувати, то ЯЯ б виступала за вшанування таким чином Симона Петлюри, але аж ніяк не Мазепи. Звісно, щоб це зрозуміти, потрібно відштовхуватися від історичних фактів, а не пропагованих стереотипів), 
) та стверджуючи, наче Олександр Пушкін служив царю 
, запевняла, що матеріальне — то не головне. Перш за все, треба шанувати духовне. Переглядаючи запис її виступу, мене почергово охоплювали думки від Пушкінських рядків:
«Самовластительный Злодей,
Тебя, твой трон я ненавижу,
Твою погибель, смерть детей
С жестокой радостью вижу.
Читаю на твоем лице
Печать проклятия народа,
Ты ужас мира, стыд природы,
Упрек ты богу на земле».
Ще просити пояснити, яким же чином те духовне повинно з’явитися без матеріального, адже без горщика не буде і візерунку на нім, а без сорочки — вишиванки. Чи вона пропонує жити за принципом пісні:
«Немає хліба — співай!
Немає хати — ходи, гуляй!
Голий, голодний, але свободний!
Душа по Смерті попаде в Рай…»
Лише от, щоб зрозуміти сенс процитованих рядків, таки доведеться слухати пісню повністю —
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=Xac1zr6WngY[/youtube]
(ось вона – справжня духовність. Та, що реалістична і натуральна, та, що ґрунтується на правдивому відображенні сьогодення. То ЯЯ до творчості «Гайдамаків» у цілому — 
цей гурт.)
Й до… мені так і кортить подивитися на «лебу», що на кофтині тієї пані. Чогось ЯЯ впевнена, що та «лейба» свідчить про китайське походження тої одежини. Тож, як ту «духовну» пані після такого розуміти? Як підпільну комуністку? 
Адже, купуючи речі китайського походження, вона вкладає наші українські гроші (бо заробила їх тут) не у що інше, як у розквіт комуністичної країни. Ой, справді – то ж для пані багато більш важливе духовне, а не матеріальне. Лише забула вона пом’янути, що для видання книжок та інших атрибутів духовності необхідні конкретні матеріальні ресурси. Та і навіщо їй про таке пам’ятати, адже вона не вважає за потрібне нести відповідальність за сказані нею слова, за пропаговані нею думки.
То, пам’ятаймо Черчиллеве: ЦІНА ВЕЛИЧІ — ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.
P. S.
Шановні читачі мого богу, зараз нашої уваги та допомоги потребує маленька калушанка – Вікторія Вавринюк, на дворічну долю якої припали випробування, що були б за надто великими навіть на всю людську долю. Наразі дитина знаходиться у львівській лікарні в важкому стані. Прохання – зверніть свою увагу та увагу своїх друзів на те, що особисто для себе невеликими коштами Ви спроможні допомогти цій дитині вижити.
ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк»
МФО 305299
ЄДРПОУ 14360570
№рахунку: 4627 0858 2824 7052
Отримувач: Вавринюк Алла Федорівна
Цей збір коштів є абсолютно прозорим, про надходження свого переказу Ви зможете дізнатися на Вільному форумі міста Калуш http://forum.kalush.info/index.php?PHPSESSID=eftuk143etngnnrcvhqpoq9ul4&topic=5499.0
де, висвітлюється кожне грошове надходження на користь лікування маленької Вікусі. Без нашої допомоги ця дитина не матиме шансу на життя.