Тема нинішнього мого блогу здатна зчинити цілий шквал обурення у читача, та вважаю за потрібне написати про таке. А писатиму ЯЯ про героїв та героїзм, про правдивих та вдаваних, про реальних та видуманих чи надуманих…
Отже, ГЕРОЙ – це людина, що вчинила героїчний вчинок чи можливо навіть завдяки своїм діям стала уособленням ідеї визволення, це людина вчинками якої пишаються та ставлять в приклад нащадкам. Є й інше визначення героїзму – «Існує інстинкт самозбереження індивіда, а геройство – це інстинкт самозбереження суспільства», проте таке визначення прийнятне щодо фізичного збереження представників спільноти. Саме тому вчинок Олександра Матросова – є подвигом, а захист денної виручки від грабіжників продавчинею ціною власного життя – звичайною дурістю. Бо як найбільшою цінністю морально здорового суспільства є життя кожної окремої людини. Саме тому вважається героїзмом добровільна пожертва одного представника суспільства задля порятунку життів інших людей. Проте ніколи ризик власним життям однієї особи, що наражає на небезпеку інших представників спільноти чи то пожертва життя заради будь-яких матеріальних цінностей.
Щодо самопожертви у вигляді самогубства в ім’я цінностей духовних… ?
ЯЯ знаю немало прикладів з історії, коли люди ЖИЛИ в ім’я духовних цінностей. Самим яскравим, як на мене, є Йоганн Себастьян Бах, який жив більш ніж скромним життям, щоб прогодувати чисельну сім’ю (а це 4 дітей від першого шлюбу та 13 від другого), працював органістом у соборі, підробляв музикою на весіллях та похованнях, і … ТВОРИВ. Це сьогодні його ім’я є відомим, він всесвітньо визнаний класик. А в час свого життя його знали як визначного музиканта-віртуоза та… як батька (!!!) видатних композиторів Карла Філіпа Еммануїла та Йоганна Християна, котрий час від часу змінював наймача-роботодавця (з котрими постійно конфліктував) й відповідно місто проживання. Більше того, визнання прийшло до Баха, як композитора лише через століття після його смерті. Більшість написаних ним творів було навіть неможливо виконати на інструментах його епохи через технічну недосконалість, й навіть у клавірне виконання він вніс цілу низку технічних змін. Тому Йоганн Себастьян записуючи власні композиції не завжди сподівався їх почути. Та звання героя, як на мене, варто надати саме його дружині – Анні Магдалені Вільке, котра будучи обдарованою співачкою, перетворила власне життя у п’єдестал талантові чоловіка. Попри народження і виховання чисельних дітей, побуту позбавленого сучасних вигод — вона багато допомагала сліпнучому чоловіку в роботі — записувала надиктовані Йоганном твори, для чого їй довелося вивчити правила гармонії та поліфонії, (а це всього лише щось на кшталт вищої математики).
Певне? тому ЯЯ не розумію сенсу у самогубстві в ім’я духовних цінностей чи то гибелі у знак протесту проти знищення тих цінностей. Бо як для життя духовного потрібні його носії – живі люди. А назвати самогубство геройством, то … вибачте мені, та до такого спроможна дійти лише людина з неабияк понівеченим радянською пропагандою світоглядом та мораллю. (Бо саме радянською пропагандою були називані героями бездумно знищенні солдати на полях бою у 1941-42 рр., а головним героєм донині є маршал, що кидав на неминучу смерть найбільше бійців та легковажно карав смертю тих, що не справилися з такою задачею.) І це не враховуючи, що ми живемо у християнському суспільстві — де думка про самогубство та самогубців відома.
ЯЯ не розумію, ЯК в Олексі Гірнику можна бачити героя… Жертву радянського ладу, що не змирилася із знищенням української духовності — ТАК. Особистість, котра усвідомлювала планомірне знищення української мови правлячою владою — ТАК. Людину, що не спромоглася знайти іншого шляху в тих обставинах — ТАК.
Проте аж ніяк не героя – бо ЯЯ не спроможуся виховувати дітей ставлячи їм в приклад вчинок Гірника. ЯЯ не виховуватиму їх у дусі: «Стань героєм — кинься під колеса президентського кортежу із синьо-жовтим прапором в руках». Бо як вчинками героїв — пишаються, їх ставлять у приклад, а тут…
Примітно, що у Бандери та Шухевича нинішня влада «відібрала» звання героїв — а в їх то діях якраз і був сенс, їх можна й потрібно ставити в приклад нащадкам — вони боролися ЗА незалежність України й проти радянського ладу під час ІІ-ї світової. Кумедно, та не розуміти цього можуть хіба лише вкрай обмежені люди – бо як цей факт давно визнаний істориками й російськими в тому числі. Більше того, на території самої Росії, на козачому Доні, прихід військ Вермахту став причиною громадянської війни. Сформований на при кінці 42-го року полковником Сергієм Павловим І-й Донський козацький полк приймав участь у боях на боці Вермахту. Під Ростовом пліч опліч із бійцями Вермахту воював XVII-й козачий полк під орудою військового старшини Бударіна. Вони були на боці німців, та для них було головним – проти радянської влади, а відтак, нажаль, й проти російського солдата. Однак, такі події замовчувалися радянською пропагандою – невигідно було оприлюднювати факти насильницького утримання влади радянською верхівкою над цілим народом. Та є документи де підтверджені висловлювання самого Сталіна про те, що російський народ під час Вітчизняної війни боровся не за радянську владу, а за самозбереження й власну землю. У випадку ж з Бандерою – то радянська влада використовувала його образ задля очорнення нас в очах людей вже зломлених сталінським режимом — один лише пережитий ними голодомор чого вартує…
Ми повинні собі затямити — у героїзмі мусить бути сенс.
А героями ми маємо називати тих, з кого можна й потрібно брати приклад…
P. S.
Шановні читачі мого богу, нині у Калуші триває громадська ініціатива “Загальна мобілізація” зі збору коштів на пам’ятник Романові Шухевичу. Прошу її підтримати.
Калуська місьрайонна станиця братства вояків УПА
Код 20551274, МФО 380805
АТ «Райффайзен Банк Аваль», рахунок № 26001338199
Призначення: Благодійні внески на проектування і спорудження у м. Калуші пам’ятника Р. Шухевичу.
Цей збір коштів є абсолютно прозорим, про надходження свого переказу Ви зможете дізнатися на сайті газети “Вікна” — http://vikna.if.ua/themes/shuhevic