життєві цінності котрого відповідають його моральним засадам, вчинки та діяння якого беруться за приклад до наслідування. І перш за все хочу зауважити, що ЯЯ є противницею того, коли просто відому з історії особистість називають героєм. Бо як героїв ставлять у приклад нащадкам, їх вчинками пишаються та копіюють.
Отже – Іван Степанович Мазепа.
У своєму блозі ЯЯ не претендую на повну та об’єктивну оцінку даної історичної постаті, проте спробую пояснити, чому Мазепа – НЕ мій герой. А опиратимуся ЯЯ виключно на історичні факти, що є доведеними та відомі. І ще одне, ЯЯ проти однобічної та брехливої історії, котру мають звичку викладати в наших школах. Погодьтеся, що коли б Вас на уроці математики вчили, що 2 більше за 4, а 5 на 5 буде 12, то Ви б ніколи у житті не навчилися рахувати. То чому ж Ви допускаєте неправдиве чи то однобічне висвітлення історії, замовчування неприємних історичних фактів? Адже з таких «знань» ніхто не спроможеться зробити правильних висновків, котрі допомогли б розібратися у подіях сьогодення.
Демонструю, як «наша історія» вчить, що 1 більше за 6.
В шкільних підручниках за 8-й клас можна прочитати про «антиколоніальне повстання гетьмана Івана Мазепи проти Московії». Та ось про яку таку колонію того часу ведеться, коли гетьманська Україна у складі Російського царства НЕ сплачувала росіянам а ні податків (ні грішми, ні сировиною, ні продовольством), а ні надавала рекрутів до армії? Перепрошую, та це вже не колонія, бо як колонія існує для того, щоб використовували її ресурси – а автономія, яку на той момент мали наші землі. Далі, зразу після так званого «антиколоніального повстання» Україна під керівництвом гетьмана Мазепи надає право шведським військам для стратегічних потреб займати п’ять українських міст у тому числі Батурин та Полтаву. Зауважу, що розміщення військ то було не просто надання певної території поблизу вказаних міст – це означало надане їм право розквартируватися в тих містах, що тягло за собою утримання солдат: їжа, житло, теплі речі, дрова, свічки.
Ну то як? З точки зору пересічного українця, що для України було краще?
Міф про дипломатичний хист Мазепи, що врятував Україну від МОЖЛИВИХ руйнацій після державного перевороту у Росії 1689 року. Давайте пригадаємо, що власне відбулося під час того перевороту.
Попередником Петра І на престолі Московії був Федір Олексійович (1661 – цар з 1676 – 1682), про якого пишуть у ВІКІПЕДІЇ: «Малолітній і хворобливий не був здатним до самостійного правління». Однак, факти говорять про те, що Федір Олексійович за роки свого правління, (а правив він всього 6 років,) встиг провести перший в Росії перепис населення, успішно воював з турками, відмінив місництво, саме за його часу при російському дворі стали брити бороди та носити західноєвропейські вбрання, провів податкову реформу із знищенням земських хат (що були заведені ще Іваном Грозним).
Та власне чому ЯЯ його тут згадала й так детально пишу, то його програма з ліквідації жебрацтва та програма протипожежної безпеки в Москві.
Програма з ліквідації жебрацтва включала в себе побудову та фінансування богадільнь та зібрання там та при монастирях пристарілих злидарів, інвалідів та неспроможних до праці людей. Безпритульних дітей направляли до дитячих будинків, де їх ростили як вільних громадян й навчали ремеслам. Таким чином безробітні здоров’яки усі залишилися на виду й їх направляли на певні роботи, а вже за Петра І – до армії. Цікаво, що ця програма була виконана в продовж двох років, а за Петра І лише удосконалилася, бо як окремо були організовані інвалідні доми, де утримувалися інваліди війни.
Програма протипожежної безпеки включала в себе створення протипожежної служби, організовані запаси піску й багрів на кожному дворі, заборона розтоплювати печі в літку та … програма державного кредитування побудови кам’яних будинків. За час його правління в Москві було побудовано близько 10 тис. кам’яних будівель!!! І не за програмою будівництва, а за програмою протипожежної безпеки. В друге Москва так тотально оновилася тільки після вітчизняної війни у 1812 році.
Ще один момент вартий уваги в тім, що саме цей монарх Росії вперше став власноруч підписувати державні документи. До нього було достатньо привласти печать. Тобто ним було впроваджено два види царських указів: іменні (від його імені) та власноручний.
І це при тому, що Федір Олексійович не призначався до наслідування престолу, бо як в нього був старший брат та який раптово помер. Проте він був блискуче освіченою людиною й обдарованою у багатьох сферах, як для свого часу і як для вінценосних осіб тогочасного світу. Більше того, для коронації, а йому тоді було лише 15 років, його хворого попідруки привели й посадили на престол і він леді втримував скіпетр та державу, тобто хворобливим він був ще до початку свого царствування.
Отож, по смерті Федора Олексійовича не залишилося розпорядження про престолонаслідування (дітей він не мав), було вирішено вінчати на царство водночас двох малолітніх царів – Івана V та Петра І за регентства їх старшої сестри Софії, котра, зауважу одержала освіту разом із Федором Олексійовичем у Сімеона Полоцького та значно відрізнялася від дів-вишивальниць у палатах. Власне так звані СМУТИ розпочалися після смерті царя Федора з бунтом стрілецьких військ (що були головною військовою силою Росії того часу). Почалося все з того, що стрільці після марних спроб звернутися до царя особисто подали чолобитну в якій вони скаржилися на одного із своїх полковників про те, що той привласнює половину їх платні. Федір Олексійович на ту чолобитну відреагував буквально за кілька днів до власної смерті – він видав указ про звільнення та заслання у Сибір того полковника – проте через раптову смерть царя та з’ясування питання престолонаслідування про неї забули, а незадоволення у стрілецьких військах підігріте владними кланами Наришкіних та Милославських, що протистояли у боротьбі за висунення престолонаслідника – вилився у бунт. Софья було навіть столове золото й срібло наказала переплавляти задля розрахунку зі стрільцями (бо як державна казна так само значно завинила їм у платні) й значною мірою завдяки їм стала правительницею. Проте, стрільці відчули власну силу й слабкість водночас, бо як захопивши Кремль вони вперше диктували свої умови владі й та відповідала їх вимогам, проте залишивши Кремль вони були змушені підкорюватися волі правителів й виконувати всі їх накази… Та варто віддати належне царівні Софії, котра цей масштабний бунт стрілецьких військ присікла майже не проливши крові, на відміну від Петра І, що бунт стрільців значно меншого масштабу (бо як більша частина військ до того часу вже перейшла на його бік) просто таки втопив у крові.
Тепер питання: чи могли дані події зруйнувати гетьманську Україну, чи взагалі відзначитися на її статусі, межах чи ще якось? – відповідь – НІ.
Бо… Чим і навіщо була гетьманська Україна з повноваженнями найширшої автономії (без жодних податкових зобов’язань) в складі Російського царства?
Для такого визначення треба знати, що Туреччина того часу була могутньою державою з агресивною зовнішньою політикою та однією з наймогутніших армій світу, котра захоплювала й втримувала значні Європейські території. Тому царській Росії було вигідно мати відданого собі сусіда (котрий захищатиметься від нападів) на кордоні з таким непомірним агресором. Адже Російсько-Турецька війна, що закінчилася в 1681 році Бахчисарайським миром відбувалася саме на території України й велася саме силами козаків за допомоги росіян проти турок з союзним до них Кримським ханством. Чому це вигідно Росії? – Так тому, що землі з котрих наповнювалася російська казна не випалювалися, міста не розорювалися й трударі не гинули – тобто залишалися повноцінними платниками податків. Що є простим економічним підходом у політиці держави. Більше того, у 1681 році в підписаному мирному договорі було зазначено, що до 1701 року частина територій України взагалі були нейтральними на котрих жодна зі сторін немала права будувати чи відновлювати військові укріплення, а козаки, кримці та ногайці отримували право на мирне співіснування.
То про які такі МОЖЛИВІ (як зазначено у статті україномовної ВІКІПЕДІЇ та популяризується взагалі) руйнації після державного перевороту в 1689 року, від котрих Іван Мазепа начебто врятував Україну ведеться, коли їх просто бути не могло. На той час жодних загроз для гетьманської України з боку правителів Росії бути не могло. Інша справа, що Мазепа був зацікавлений в утримані особистої влади в Україні, котру він здобув за царювання Софії та йому прийшлося доводити власну лояльність царю Петру.
ЯЯ визнаю, що будучи головою держави прикордонної до всіх потенційних ворогів – справа не з легких й вимагає неабиякого політичного хисту, проте є у біографії Івана Мазепи надто ганебні факти, що не знаходять для себе виправдання.
На шляху до булави… У тій же україномовній ВІКІПЕДІЇ написано, що цитую:«Наприкінці 1669 Мазепа вступає на службу до гетьмана Петра Дорошенка. Це був справді «переломний момент» у житті й діяльності майбутнього гетьмана, який відтоді цілковито віддає себе українській державній справі.»
Перепрошую, та на той час Петро Дорошенко був підданий турецького хана, котрому регулярно сплачував данину – то до чого тут «переломний момент» й віддання себе українській державній справі??? Відомий факт, що коли Дорошенко направив Івана Мазепу послом до кримського хана, той у подарунок володарю Криму гнав кілька десятків полонених українців (!!!) з лівобережжя. Проте, до Криму Іван Мазепа не доїхав, його полонили запорізькі козаки, а отаман Сірко відправив його до гетьмана лівобережної України Самойловича.
Факт передачі побратимів на довічне рабство до іншої держави особисто ЯЯ прийняти аж ніяк не в силах. Сьогодні таке можна прирівняти до торговця людськими органами, що відправляє закордон живий товар…
Потрапивши до Івана Самойловича, я навіть уявити не можу як довелося Мазепі прогинатися й відбріхуватися – та Самойлович залишає йому життя й більше того дає можливість служити у власній армії де вже за 10 років Мазепа став генеральним осавулом. Та ось в 1687 році російсько-козацьке військо пішло на Крим під командуванням князя Голіцина, що мало тямив у воєнній справі – похід закінчився провалом. Звісно, що й виникла потреба знайти винних. Так Іван Мазепа звинуватив у поразці саме Самойловича, в результаті чого гетьмана заслали до Сибіру, його сина стратили, а Іван Мазепа одержав булаву – обмовивши особу, що свого часу дарувала йому життя й надала прилисток.
Факт доносу на людину, що помилувала й дала змогу повноцінно жити далі, на людину, у команді котрої ти знаходишся – як на мене не витримує жодної критики.
Під час гетьманства… Поширюється думка про те, що гетьман Мазепа жертвував на церкви, школи, шпиталі, робив подарунки старшині, проте … а з яких грошей він усе це робив? Повірте на слові, що не з особистих, а з казни козацтва. Тобто, ті кошти, що він логічно повинен був витрачати на потреби й благо козацтва та народу чомусь називають його особистими пожертвами.
Далі, гетьманська Україна – це перш за все військове утворення, проте саме за часу гетьманства Івана Мазепи козацтво практично втратило свою боєздатність через застарілість й нестачу військового арсеналу, через що у самому війську настала справжня криза.
Жадоба, підступність, егоїстичність Мазепи доволі відома, та чомусь його не бажають визнати крадієм навіть попри те, як відомий факт, що під час втечі гетьмана разом із Карлом ХІІ до селища Бендери той прихопив із собою діжку з золотими червонцями та кілька мішечків з коштовностями просто з військової казни. Котрі, зрештою, Івану Мазепі не довелося витратити, тому як їх попросив «позичити» сам Карл ХІІ.
Тому, на мою думку, нам таки варти бути більш розбірливими у визначенні своїх героїв й добре подумати чи варто ставити в себе пам’ятника, від котрого відмовилися полтавчани. Та як на мене особисто, то Мазепа – НЕ мій герой.
P. S.
І найголовніше – Шановні читачі мого богу, нині у Калуші триває збір коштів для онкохворої маленької калушанки Віки Вавринюк. Нині вона разом із мамою перебуває у Німеччині для проведення обстеження. Не вистачає ще 15 тисяч гривень. Якщо Ви маєте змогу, — допоможіть!
Для тих, хто бажає долучитися до допомоги Віці Вавринюк, подаю координати рахунку:
Публічне акціонерне товариство КБ “ПриватБанк” МФО 305299 код ЄДРПОУ 14360570
призначення платежу — поповнення картки №4627085828247052
Отримувач: Вавринюк Алла Федорівна, код 2893416680.
http://www.ein-herz-fuer-kinder.de/EHFK/deutsch/Projekte/Weltweit/Osteuropa/Ukraine/20120202-wiktoria/neuroblastom.html
http://forum.kalush.info/index.php?PHPSESSID=mmg2t82g52pamjagbd0fhtj460&topic=5499.0