Першого вересня 1991 року в актовій залі Київського політехнічного інституту відбулося засідання Великої ради Народного Руху України. Розглядалося питання – кого висувати у президенти України.
Висувалися три особи – академік Ігор Юхновський, голова Української республіканської партії Левко Лук’яненко та голова Львівської обласної ради Вячеслав Чорновіл. Усі троє – народні депутати України. До того ж Ігор Юхновський – голова Народної Ради, першої опозиції у комуністичній Верховній Раді, а Вячеслав Чорновіл – лідер радикальної фракції у цій самій Народній Раді. Фракція нараховувала десь 11-13 депутатів і категорично виступала за Незалежність та усунення комуністів од влади.
.jpg)
Вячеслав Чорновіл справив феєричне враження. Він виступив так, наче народився стати Президентом. Чітко та ясно. Лише вільна й демократична Україна! Бідна людина не може бути вільною, бідна країна не може бути демократичною. Лише заможні громадяни зроблять державу могутньою й недоторканою. Це якщо по пам’яті викласти основні тези виступу, який я почув.
У підсумку за Вячеслава Чорновола зі 128 (присутні 91) членів Великої ради проголосували 57, за Левка Лук’яненка – 23, за Ігоря Юхновського – 8. Народний Рух не був тоді партією. Тому Вячеслав Чорновіл запропонував, і Велика рада погодилася, щоби на завершальному етапі виборчої кампанії всі висуванці від демократів знялися з виборів на користь найпопулярнішого з-поміж себе. З цим погодився Левко Лук’яненко.
Протокол сесії підписали голова Руху Іван Драч і заступник голови Секретаріяту Руху Сергій Одарич. Голова Секретаріяту Руху Михайло Горинь проіґнорував сесію й нічого не підписував, бо фактично був правою рукою Левка Лук’яненка в УРП.
На вибори президента пішли всі троє. Переміг колишній секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук. Україна стала жовто-блакитною ззовні, але червоною всередині. Вячеслав Чорновіл, який був другим, очолив опозицію до заморожених у владі комуністів на чолі з Кравчуком. Левко Лук’яненко поїхав послом у Канаду за призначенням Кравчука. Академік Юхновський став першим віце-прем’єром ув уряді Леоніда Кучми, а на других виборах президента був довіреною особою цього кандидата.
У січні 1994 року викрадено голову Секретаріяту Руху Михайла Бойчишина, який міг стати очільником виборчого штабу голови Руху Вячеслава Чорновола як кандидата у президенти на виборах 1994 року. Відтак на других президентських виборах кандидата від націонал-демократичної України не було. Доля Михайла Бойчишина досі безвісна.
Вячеслав Чорновіл міг узяти участь у третіх виборах президента 1999 року. Тоді навесні його було вбито. Справа не розкрита досі.
Всі згадані кандидати у президенти 1991 року нині Герої України. І Кравчук теж. Героя йому дав Кучма. Коло замкнулося.