З ласки нашого поки що президента закинула нас, простих франківських хлопців, лиха доля до Києва. Після того, як я побачив “беркутів”, які піднімають свою зброю на священика з хрестом, для мене усе було вирішено — потрібно робити все можливе, що у наших скромних можливостях, щоб такого більше не було.
Мої друзі думали так само і ми, по прибутті, записались в охорону до куреня “афганців”. Наметове містечко “афганців” розросталось блискавично, кожного дня змінюючи свою географію, ба, навіть інтернет було проведено (ІТ-намет). Польова кухня, де варили каші та борщі; пані Іра, яка нарізала бутерброди швидше, ніж строчить кулемет; красуні-дівчата, які варили каву та чай; медики у касках та сивочолі командири, багато з яких смалило люльку. Самоорганізація цих людей вражала і давала надію, що вони захистять мирних мітингувальників на Майдані. Були створені підрозділи, на зразок військових (роти, взводи та відділення), та графік оборони барикад і патрулювання Майдану у взаємодії з іншими охоронними структурами. По ночах над Майданом літали такі собі камери-шпигуни і в когось з командирів зародилась прекрасна ідея сформувати колони та пройтись по Майдані, хай знають, що люди налаштовані по-військовому та рішуче.
Наше завдання полягало в обороні барикади від вулиці Інститутської, де ми і стояли. Повірте, коли маса людей проходить мимо і ти повинен визначити по обличчі людини, чи вона, часом, не йде туди з лихим наміром, — це не так просто. Хоча деякі “кадри” просто напрошувались на те, щоб їх зупинили і не пустили. Ось тут полягає, на мою думку, перша проблема: використовуючи нетверезих горлопанів, і те, що вся увага спрямована на них, десятки тітушок можуть проникнути на Майдан. Тому у нас зародилась думка розділити людей у відділенні на тих, хто реагує на звук, і тих, хто продовжує, не відволікаючись, стежити за людьми, які проходять мимо. Ніби, поки що, тьху-тьху-тьху, спрацьовує.
Ніхто з нас не боявся. Єдине, що турбувало, — були впіймані тітушки, які проносили з собою на Майдан кислоту і розприскувачі. Ми, таки, хлопці файні :) і бути Квазімодо не хотіли. Дивно, як на чоловіків працює саме така прихована загроза, а не ножі чи кастети. Потім було патрулювання Майдану, з організацією якого я категорично не згідний. Який сенс водити 20 чоловіків разом по тісняві, особливо під час концерту “Океану Ельзи”, коли краще розбитись на малі групи у полі видимості інших груп і стояти на місці, вишукуючи неадекватів, типу Царьових чи Колесніченків, або просто агресивних.
НОГИ! Після 4-5-ти годин такого патрулювання ноги стають дерев’яними, і коли надходить час пік, а це з 1.00-5:30 ночі (час коли метро не працює і люди не можуть швидко добратись на оборону Майдану), деколи думаєш, якщо зараз буде атака, то втома не дозволить діяти на повну силу.
Ще — про метро. Людей до 5:40 у метро не пускають, бо є загроза, що першим поїздом приїдуть бандити. Але, на жаль, це не було оголошено відкрито і багато хто нарікав. Шановні керівники, повісьте оголошення, невже ви думаєте, що банда не знає, що наші хлопці усю ніч чатують у метро, чекаючи на тітушок? Не ставайте самі “беркутами”! Ми — мирна акція, і кожен зрозуміє будь-які обмеження, якщо це їм де докладно пояснити.
Ще одне — не потрібно реагувати і виводити геть кожного п’яного, це дурна трата енергії. Виводьте неадекватів, хоча, відверто, мені було образливо особисто крутити і виводити наших людей (тернопільських), які, вибачте, так набухались, що мало бракувало до бійки. Галичани — ми маємо бути прикладом, як себе поводити. Думайте — пийте після повернення додому, або не пийте взагалі, що буде ще краще.
А взагалі, все спокійно, не дивлячись на недоліки — охорона працює. Люди, не бійтесь ходити вночі, саме вночі, на Майдан ви — у безпеці. Вони нас не розгонять, хіба що будуть стріляти з гелікоптерів, але то — інша історія. Це буде історія їхьної загибелі. А ми вистоїмо і дамо відсіч! Господи, хоч би завтра опозиція знову нас не зрадила... Але це — вже інша історія.