Ось і наступив той святий і таємничий день Надвечір’я Різдва. Завжди я любив його більше? ніж сам День великого щастя і надії. Чому?
Так повелось з дитинства, коли ми? Діти — а було нас четверо хлопців — вибігали, як звечоріє, до старого дідусевого саду і чекали, виглядали ту Вифлиємську зірку, котра сповіщувала народження Дитинки Ісуса. Ми дивились у темно-фіолетове небо і кожен з нас міг присягатись на чому завгодно, що ми бачили її — ту зорю Благої вісті. А батьки — а особливо кохана бабця — нас заганяли до хати, бо переживали, що ми “застудимось”. А ми, щасливі та розчервонілі від морозу, розказували про наші відкриття на зоряному небі.
Сніг завжди особливо хрумтів під нашими ногами того вечора і, здається, був зовсім не холодним. А ще у день Надвечір’я треба було постити, і всі ми, включаючи дорослих, заглядали до бабциної кухні, звідки, по-вбивчому, проникали через наші носи до шлунку неймовірні аромати страв, що готувались до Святої Вечері та Різдва: пампухів, оселедців, салатів з квасолі та картоплі, вушок, куті і ще чогось неймовірно запашного і спокусливого.
Милостива бабця десь о 5-й годині вечора давала нам, дітям, скуштувати чогось смачного, але дорослим — зась. Так наші батьки, тетки та вуйки і ходили голодними до самої Вечері. Потім ми, діти, ходили із свічкою, дзвіночком та кадилом по кожній кімнаті і це був знак, що скоро буде молитва і можна буде колядувати.
Як ми всі любили стару книгу колядок із шкіряною палітуркою в руках нашого дідуся і як ми усі відчайдушно колядували під триметровою ялинкою у надії на хорошу “коляду” від дорослих! І, звичайно, 12 страв та Дідух.
“Урааа!!!! У нас на столі аж 15 цього року” — ” Як 15?” — “А хліб та вар — це теж страви, ось так”. Неодмінно треба було скуштувати всі 12 страв, бо 12 апостолів ходило з Христом, як нам казали. На самому центрі столу ставили калач із свічкою посередині, а під ним (вірніше — під полотняною скатертиною під ним) стелили сіно, як знак ясел, де народилось Дитятко. Ось то вивищення на столі завжди було загадкою для діток і кожен думав, що то теж частина Різдвяного чуда.
Вертеп і колядники! Ось то теж було чудо і ми постійно дослуховувались, чи хтось колядує, і яке щастя було, коли до хати вривався чорт і жид із жидівкою та Іродом. По тому, поважно заходили і пастушки, і воїн, і ангелята, і — починалось... Це вам не дурне 3Д в кінотеатрі, це — справжня містерія свята.
Я хочу побажати усім чуда в цю ніч і хочу щоб кожен з нас побачив свою Вифлиємську зірку, яка заведе його, як трьох царів та пастушків, до ясел, де ми, дійсно зрозуміємо, що поки є то Дитятко на сіні, доки є наша надія і наша віра, що скоро не стане ні Ірода, ні його супостатів, і буде мир і братерська любов, і що наша щира віра буде нам допомагати. Завжди!
Христос Рождається! Славімо його!
