19 січня у Києві стався кривавий Йордан, коли люди, зневірившись у лідерах опозиції, взяли справу у свої руки і вилили свій гнів, своє бажання справедливості у формі агресивного протесту і штурмі вулиці Грушевського. Пролилась кров, загинули люди, і що знаково, у день Соборності України полягли у борні українські патріоти з різних регіонів нашої Батьківщини, ба, навіть не українці за національністю.
Це був кривавий день Соборності, але ця кров назавжди об’єднала громадян коханої Вітчизни у єдину силу і єдину націю. 1800 людей постраждали у результаті кривавого протистояння між громадянами країни і тими, хто був обраний для того, щоб захищати їхні права,свободи і життя.
Обурений народ сам повів свою боротьбу за свободу, і, нагадаю, без застосування вогнепальної зброї, окрім коктейлів Молотова, які, можливо, були відчайдушним способом захистити своє життя. По всій Україні народ почав виходити на вулиці з вимогою відставки уряду, президента, формування парламентсько-президентської республіки, зміни Конституції, відміни антиконституційних законів 16 січня і притягнення винних у скоєні злочинів до відповідальності. Почали формуватись Народні ради, які повинні були (оскільки це революція) перебрати на себе функції місцевої влади і домагатись вищеперелічених вимог Майдану.
У Івано-Франківську народ узяв приміщення ОДА і збудовані (правда, стратегічно невдало, що було першим парадоксом) барикади по периметру. Депутати, вірні слуги народу, вигукували “Зека геть!”, ну і зрозуміло, що, голова ОДА, призначений тим самим чоловіком, якого революційні народні обранці не визнавали президентом, не міг мати легітимності в очах палких революціонерів. Усе — шлях народовладдю відкритий: формуємо Народну раду.
Чомусь вона була сформована лише з депутатів обласної ради, що є другим парадоксом. Хоча, можливо, саме депутати цієї структури і є справжніми лідерами народу та полум’яними революціонерами? Ну, хай буде так: вони — народні обранці; за них голосувала “купа” народу; їм, видно, видніше. Але що ж відбувається далі?
Далі наші Дантони, Марати та Че Гевари успішно лякають народ штурмами “Беркута”, виступають на вічах, збирають гроші на потреби Майдану і засідають, впевнений, з метою впровадження у життя вищеперелічених вимог Майдану. У цей час проявляється чітке небажання обласної (народної?) ради прислуховуватись до вимог громадськості і включати активістів до своїх лав. Апофеозом цього стала хамська поведінка заступника голови обласної ради пана Левицького щодо слушних і тактовних зауважень з боку громадськості. Особисто мене це дуже обурило, бо я зрозумів, як колись починав свій шлях у велику політику наш, поки що, президент. У інтернеті пана Левицького зараз називають “хамом”. Шановні читачі, пригадайте, кого ще так називали в місцях позбавлення волі років 40 назад і запам’ятайте: сьогодні “хам”, а завтра — “цар”.
На мою думку, поведінка пана Левицького у такий вирішальний час є квінтесенцією ставлення політиків до громадян, і не залежно, яку політичну силу вони представляють і до якої церкви ходять. Партія регіонів — це не політична партія, це — ІДЕОЛОГІЯ, і саме з цією ідеологією ми повинні боротись.
Черговий парадокс полягає у тому, що обласна рада висловила свою недовіру “сатрапу” Чуднову і (увага!) послала своє рішення до президента Януковича. Стривайте, чи не до тієї людини ви це послали, владу якого ви не визнаєте і називаєте “зеком”? Чи ви приймали це як обласна рада, а завтра — у тому самому складі, але вже як Народна рада — будете закликати людей іти на барикади і кричати “Банду геть”? Це класичний синдром шизофренії, як у доктора Джекіла і містера Хайда. У народі це називається дволичністю і не сприяє зростанню популярності.
Можливо, революція для депутатів уже успішно закінчилась, і саме тому всі були такі щасливі, вкидаючи свої бюлетені до скриньки і тримаючи їх у руках перед фотокамерами, як президенти?
Колись один античний грек, коли повалили тиранію і встановили “демократію», казав: “Це безумство змінювати одного тирана на 300”. Подумайте над цим. А ще — подумайте над тим, що революція, як океан, що викидає свої хвилі на берег. Щойно друга хвиля покрила берег України, але на цьому океан не заспокоїться, і будуть ще і ще. А тепер, давайте усі згадаємо про дев’ятий вал і що він робить з усім, що трапляється на його шляху…