Отже, ми живемо у часи революції, яка полонить серця людей і навіть спонукає найзатишніших з нас до вчинків, про які ще вчора годі було і мріяти (діапазон тут широкий: від професорів з бітами на Майдані — до бухгалтерів, які читають свої вірші перед мікрофоном). Прекрасне почуття причетності до змін, але що то є — ті зміни і що ж таке революція?
Саме це слово походить від латинського revolutio, що означає обертання. Саме звідси «пішло» і слово револьвер, який, як відомо, має барабан, що обертається під час пострілів.
Революція — це фундаментальна зміна у суспільстві, яка змінює (обертає) пануючий клас у суспільстві, роблячи його класом пригнобленим, або знищуючи його — як шляхом фізичним, так і шляхом соціально-економічних змін, які унеможливлюють умови домінації колишнього пануючого класу в нових післяреволюційних реаліях.
Що ж тоді контрреволюція? Це намагання колишнього пануючого класу повернути собі втрачені позиції та задушити революцію. Мене, останнім часом дедалі більше непокоїть думка про контрреволюцію і як вона працює і, що, власне, є контрреволюцією.
Багато хто думає, що контрреволюція — це режим Януковича. Але відразу скажу, що це — помилка, бо правлячий режим є метою і ціллю революціонерів, повалення якого має забезпечити перемогу й “обертання” правлячих класів. Захищати стержень влади, його трон, якщо хочете, або золотий унітаз, і є завданням контрреволюції, яка формується з усіх верств суспільства, навіть пригноблених, проте з тих , хто відчуває комфортність існування при пануючому режимі і не бажає та боїться радикальних змін.
Я хочу запропонувати вам, шановні читачі, статтю революціонера номер 2 ву цілому світі (після Леніна, звичайно), товариша Троцького, яка була написана ним під час першої російської революції 1905-1907 років.
Коротка довідка: у січні 1905 року мирна демонстрація у Петербурзі з вимогами, та ні — з проханнями полегшити життя народу і відправити у відставку найбільш одіозних міністрів, була розстріляна військами і це спричинило масові збройні виступи проти існуючої влади по всій імперії. Налякавшись революції, цар Микола ІІ видав маніфест “17 жовтня”, який проголошував створення Державної Думи — демократичного інституту влади, зміни Конституції, якщо оперувати категоріями нашого часу. Проти цього виступали “чорносотенці” — найбільш одіозні прихильники режиму, але більшість “прогресивних” лідерів опозиції вважала цей маніфест перемогою та закінченням революції. Саме це і дозволило царю у 1907 році розігнати Державну Думу та придушити революцію і в майбутньому довести країну до повного колапсу у 1917 році.
От я і думаю: чи не багато з нас, хто думає, що творить революцію, є, насправді, контрреволюціонером, і, навіть несвідомо, ллє воду на млин існуючого режиму? Читайте і думайте, а імена сучасних революціонерів-опозиціонерів підставляйте самі. Слово —Троцькому
Л. Троцкий. КОНТРРЕВОЛЮЦИЯ РАБОТАЕТ
Две силы развивают в настоящее время действительную энергию: революция и контрреволюция.
Либеральная оппозиция остается не у дел. Она дробится, путается в собственных оттенках, отдает наиболее влиятельные свои элементы контрреволюции, а в общем примиряется с тактикой пассивного выжидания.
Она дожидалась свободы слова. А когда дождалась, она не знает, что сказать, потому что не знает, что делать.
Она дождалась выборной кампании. Но все яснее становится, что это будет не только избирательная конкуренция партий, но столкновение революции с абсолютизмом, которое может передать революции государственную власть.
В то время как потерявший голову либерализм дробится на части, революция и контрреволюция организуются. Пролетариат выдвигает общегородские “советы”, руководящие боевыми действиями городских масс, и ставит на очередь дня боевое объединение с армией и крестьянством. Контрреволюция, с своей стороны, стягивает под знамя высочайше октроированных свобод 17 октября все группы и организации “порядка”, от либерально-консервативных и до откровенно-черносотенных.
В то время как земская оппозиция, собираясь на съезды, в длинных дебатах обсуждает вопрос: предавать или подождать?, посылает депутации для политических “интервью” и снова готовится собраться для продолжения вчерашнего, реакционная партия правого порядка берет уроки у революции, пытается создавать боевые политические организации, устраивает клубы, идет в народ.
Еще вчера она спорила о законодательном или законосовещательном характере Думы, об ответственном или безответственном министерстве, сегодня победоносная борьба пролетариата, оставившая либерализм не у дел, заставила все фракции консервативного “порядка” стать выше тонкостей государственного права и сплотиться вокруг лозунга: остановить революцию во что бы то ни стало.
Либерализм ждет — не знает чего. И когда он, наконец, “дождется” и увидит себя близким к власти, окажется, что его кадры - это все те элементы, которые в период величайшего напряжения пролетарской борьбы, в период политической пассивности либерализма, были отобраны и сплочены воинствующей контрреволюцией. Мало того. Старые либеральные вожди окажутся в роли заштатных идеологов, а своих истинных государственных людей — беспощадная ирония истории! — либерализм найдет среди тех людей порядка, которые против него всегда боролись.
”Начало” №4, 17 (30) ноября 1905 г.
