Теорія так званої Великої Вітчизняної війни повинна була слугувати виправданням жалюгідного матеріального становища радянських людей, буксуванню ідеї побудови комунізму і вишукуванню винних у всьому цьому. Ця теорія, не зважаючи на те, що термін «Велика Вітчизняна війна» вперше вжив Сталін у своєму радіозверненні до народу від 3 липня 1941 року, викристалізувалась в умах кремлівських ідеологів лише за часів Хрущова, коли і почали масово відзначати це свято 9 травня. Але лише за Брежнєва в 1965 році воно стало неробочим днем.
Чим більше країна падала в моральну та економічну безодню, тим гучніше це свято відзначалось. За розмахом святкування цієї дати кожного окремого року можна робити стовідсоткові висновки про економічний стан СРСР, а тепер — і путінської Росії. Простою мовою, десь щось вкрали, десь щось розвалилось — винні фашисти. Намагання виправдати власну неспроможність ефективного управління країною зовнішніми факторами не є новим у російській історії.
Понад 100 років економічне відставання від решти європейських країн, російською, а згодом і радянською історіографією пояснювалось монголо-татарським ігом, а згодом усі невдачі колективізації та індустріалізації 30-х років — саботажем «ворогів народу». Це стара пісня імперіалістів та тиранів шукати винних десь на стороні і це одна з основ знаменитої патологічної російської ксенофобії, яка виражається в ненависті, зневазі та підозрі до “инородцев”. Нарешті, і ми українці стали для них цими “инородцами”, але, зауважте, — не усі, а лише “бандери”, якими костромські бабки лякали неслухняних дітей ще в минулому столітті.
Це свято професійних невдах і шовіністів, а використання георгієвських стрічок надає усьому цьому елемент справжньої шизофренії. Чому? Тому що армія Власова, яка воювала проти СРСР, якраз і використовувала ці стрічки у військових відзнаках. Георгієвська стрічка (на честь святого Георгія Змієборця) вперше з’явилась у 1769 році і використовувалась лише царською армією. У СРСР вона не використовувалась взагалі аж до самого закінчення Другої Світової війни, коли вона стала елементом ордену Слави, візуально подібного до царського ордену Св. Георгія, та медалі “за перемогу над Німеччиною”, яка давали усім учасникам бойових дій на західному напрямі, особливо усяким енкаведистам. Тоді вона, правда, називалась Гвардійською стрічкою.
Якщо ви поглянете на зображення поштових відкриток 50-х років, то там її не знайдете. І лише за Брежнєва комусь прийшло у голову розбавити червоний фон відкриток про 9 травня кольорами георгієвської стрічки.
У 1992 році Росія, де тоді було модним трендом відроджувати традиції царської Росії, відновила орден Св. Георгія, ну, і саму стрічку як його елемент. От відтоді, як кажуть у народі, понеслось. Сучасна ідеологія Росії є диким симбіозом символів тоталітаризму, фашизму та і будь-чого, що сидить в голові диктатора Путіна. Я не здивуюсь, що колись він узаконить лавровий вінок римських імператорів — Пшонка ж там під боком, а він уже себе у ролі Цезаря зобразив.
Щодо символу, який запропонував харківський художник Сергій Мішакін, — червоний мак, то вважаю його вдалим і таким, що відображає сутність того, що відбувалось у світі з 1939 по 1945 рік. Друга світова війна, яка почалась для нашого народу у вересні 1939 року, а не у червні 1941 року, є тим, що не повинно повторитись ніколи, і, сподіваємось,не повториться, як би біснуватий кремлівський фюрер не махав своїми ядерними боєголовками. Бо це, на жаль, єдине, що стримує цивілізований світ, щоб покінчити з Гітлером ХХІ століття.
