Останнім часом з’явились публікації, які розвінчують безпідставні заяви Росії про те, що вона — спадкоємниця Київської Русі. Для мене, як кожного професійного історика, це було відомо ще років 20 тому. Але те, що, нарешті, подібні факти завойовують серця широкої громадськості, не може не викликати задоволення.
Достатньо ознайомитись з хорошими етнографічними, лінгвістичними та фольклорними дослідженнями і все стає зрозуміло. Наприклад, косоворотки та хороводи в росіян, які, на відміну від сорочок та парних танців рідко де зустрічаються в Європі, але в Азії, особливо в Китаї, що дав монголам часточку своєї культури, це є явищем абсолютним. Не в тім річ, для справжнього науковця це завжди було фактом, що сучасна російська народність сформувалась на рубежі 14 століття в тісній взаємодії з прийшлими татаро-монгольськими елементами та фінно-угорським тубільним населенням.
Тут полягає найбільше прокляття цього народу — православ’я. Християнізація північно-східних земель Київської імперії (я вживаю термін, широко розповсюджений у німецькій історіографії) проходила доволі складно, і ще в 12 столітті ми бачимо так звані бунти волхвів на території сучасної Росії.
Православ’я вкоренилось на території майбутнього Великого князівства Московського мечем і, оскільки, тамтешній народ, в силу багатьох причин, включаючи географічні (ніколи недооцінюйте впливу географії), звик коритись прямому насильству, прижилось, але адаптувалось до місцевих вірувань та побуту. Усі “душпастирські” проблеми Росії та пошуки т. з. “русской идеи”, були би вирішені, якби вони прийняли іслам. Але, на жаль, самі монголо-татари прийняли цю релігію лише всередині 14-го століття, коли процес формування російської народності уже почався і розвивався у формі “державного православ’я” , декада за декадою вбираючи в себе елементи ісламу. В результаті, коли в 1480 році Іван ІІІ, нарешті, позбувся впливу Орди, релігія московитів була нічим іншим, як симбіозом монгольского ідолопоклонства, ісламської покори правителю та символіки давно померлої Візантійської імперії, останню наречену якої — Софію Палеолог — відхопив собі князь новонароджуваної євразійської сили, сподіваючись, хоч символами зрозуміти, що то є таке, що він створив. Саме під час правління Івана ІІІ виникла ідея Третього Риму, хоча, будьмо відвертими, вони тоді не мали чіткої уяви, що з нею робити.
Взнали, як ту теорію використати, ужа років так 80 років потому, коли внук Івана ІІІ, усім відомий Іван Грозний, оголосив себе нащадком Октавіана Августа, хоча не забуваймо, що африканський диктатор-людожер Бокасса бачив себе втіленням Наполеона. Саме Іван Грозний, використовуючи колосальні кошти (погодьтесь — в московських правителів вони завжди були, адже народ був рабом і віддавав майже усе тодішньому ху#лу), переконав Константинопольського патріарха Єремію ІІ (дивна і сумнівна фігура, двічі усунута з трону турками, побита греками і заслана османами на острів Родос за те, що переписувався з Римським папою і хрестив мусульман) надати права на патріарший престол митрополиту Московському.
Так у 1589 році виник московський патріархат, який, зазначу, не визнали до пори до часу решта православних патріархів. Оскільки голова православної церкви в Україні та Білорусі носив лише титул митрополита, то Московія почала заявляти права на православні землі Речі Посполитої, хоча православні Республіки (саме так перекладається назва першої демократичної держави на північ від Венеції) підпорядковувались Константинополю, але турки знівелювали цей титул майже повністю та і влада патріарха була номінальною — знову ж таки, через турецький контроль. Українські єпископи знайшли вихід (уже тоді нормальні люди розуміли, що таке Москва) і попросили унії з Римом.
Брестська унія 1596 року була шансом для православних України та Білорусі назавжди уникнути впливу Москви. Рим зберігав усі місцеві обряди і обіцяв не окатоличувати русинів, саме під цим іменем нас знали у Європі. Русини, себто ми, придумали громадські туалети. Думаєте мало? Людовік Король Сонце, збудувавши Версаль, скаржився, що придворні “обсикають” портьєри в палаці. Це було 90 років після того, як українці придумали “виходок”.
Ще Україна подарувала світу в 16-му столітті політологію та першу жінку-поетесу. (Ми взагалі себе добре почували в тому благословенному часі розквіту нашої нації). Унія була підписана і, здавалось, тодішній Євросоюз широко розкрив двері для нас. Але є одне “але” — втрутився олігарх, найзаможніша людина Європи — князь Константин Острoзький (найбагатший після іспанського короля Філіпа ІІ та банкірського дому Фуггерів) та його бандитське військо, якому він платив гроші (прокляття України — запорозькі козаки, еквівалент сучасних “ДНР” та “ЛНР”). Що з того вийшло?
Далі буде...
