Усе 18 століття тривав процес формування імперії з європейським культурним фасадом та азіатською системою експлуатації населення і соціальних відносин. Іноземна еліта в 1785 році, нарешті, досягнула максимальних благ, коли імператрицею Катериною ІІ була підписана “Жалованная грамота дворянству”, згідно з якою дворянство звільнялось від обов’язкової державної служби, запровадженої останнім Московським царем Петром І.
Тепер дворянство могло насолоджуватись своїми найширшими в Європі привілеями, майже нічого не віддаючи державі.
Ситуацію хотів виправити син Катерини Павло І (1796-1801), але швидко був задушеним дворянством (Людвіг Пален — голова таємної поліції був “душею” змови. Німці німців вбивають, та і не дивно, де би вони в Німеччині так народ могли гнобити, там би їм швидко “капут” бюргери зробили). От приблизно зі смерті “останнього лицаря”, як називали Павла І, і почався процес закостеніння імперії та її деєвропеїзації. Його син Олександр І, який був причетним до вбивства батька, ще пробував “рубати вікно” у Європу (згадаймо хоча б спроби реформ Сперанського в 1808-1809 році, коли була зроблена спроба розділити державну владу на три гілки і поширити самоврядування та реформувати освіту), але ординська суть Московщини почала перемагати.
Іноземна еліта на той момент почала “змосковщуватись”, зливаючись з місцевими звичаями та релігійними віруваннями. Так було вигідніше та легше — розчинитись в “чінном і благолєпном Домостроє”, користуючись усіма благами азіатського стану удільних царьків. Невелика частина дворянства повстала. Це були декабристи, які намагались перешкодити сходженню на трон Миколі І (третьому сину Павла І, людині неадекватній та неготовій бути імператором), але зазнали поразки, і маховик державного контролю над вільнодумством закрутився по повній.
Саме з дати сходження на престол Миколи І (1825 рік) можна починати відлік так званому російському народу в його сучасній іпостасі. Була створена чітка вертикаль від “царя-батюшки” до останнього “холопа”, де кожен, хто на вищому суспільному щаблі, мав беззаперечне право принижувати та експлуатувати тих, хто на нижчому.
Я уже писав, що теорія “русскаво міра” була сформована міністром народної освіти (просвєщенія) Сергієм Уваровим в 1833 році, коли він видав ідею розвитку держави в трьох словах: “Общая наша обязанность состоит в том, чтобы народное образование, согласно с Высочайшим намерением Августейшего Монарха, совершалось в соединённом духе Православия, Самодержавия и народности”.
Православіє, Самодєржавіє, Народность. Вдумайтесь в ці три слова і Ви зрозумієте усю логіку політики, скажімо, Путіна або, навіть більшовиків, з невеликими змінами — Комунізм, КПРС, Радянський народ. Усе, що не підпадає під цю ідеологічну кальку, мусить бути знищено, ліквідовано, заборонено. До речі, греко-католицьку церкву вперше заборонив саме Микола І в 1839 році (цілком ймовірно, що Тарас Шевченко був охрещений греко-католиком).
Ось так і починав формуватись “вєлікорусскій” народ, вірніше біологічна субстанція, організована на продукцію рабів, солдатів та ксенофобії. Так, саме ксенофобія стала основою “вєлікороса”, бо, як інакше пояснити власну нікчемність та жалюгідне економічне становище, в порівнянні з Європою, а потім і Америкою. “Кругом врагі і врєдітєлі”. “Святая Русь в опасності”. Почитайте записки французького дипломата маркіза Де Кюстіна, який залишив детальний опис миколаївської Росії в 1830-х роках. До речі, саме з Миколи І титул імператор (”какой то піндоскій что лі?))”) почав підмінятись старим титулом “цар”, а потім знову повідростали обстрижені Петром І боярські бороди.
Російська імперія та її пізніші кальки була єдиною державою Європи, яка вбивала чи напряму доводила до смерті поетів. Почавши з Пушкіна, Шевченка, завершуючи Мандельштамом та Стусом. Влада ніколи не буде любити справжніх поетів, але вбивати їх, то треба мати щось особливо — схиблене в своїй суті. Найкраще те суспільство, яке сформувалось за часів Миколи І, описав Микола Гоголь в “Мертвих душах”. Рекомендую ще раз перечитати цю велику книгу. Там ви знайдете усіх сьогоднішніх “небожителів” як Росії, так поки що і України. Росіяни, як відомо, крадуть усе, що погано лежить, тому вони спробували вкрасти нашого Гоголя. Доказ залізобетонний — писав російською. А якою мав писати, щоб опублікувати? Інакшою мовою, особливо українською, не опублікували б і помер би геній з голоду. Саме “Мертві душі” є основним доказом того, що Гоголь — не росіянин, бо так точно і беззастережно описати представників любого народу може лише іноземець, який добре його знає та вивчив.
Етнічні шори не дозволяють і найкращим з нас описати так влучно свій власний народ. Знаєте, хто довів українськість Гоголя? Ні, не бандерівці, а французькі лінгвісти більше півстоліття тому.
Мова, якою ти пишеш, не завжди робить тебе етнічним представником носіїв цієї мови. Ну, не був же Набоков американським письменником, пишучи англійською? 19 століття народило могутню та велику російськомовну літературу, саме російськомовну, а не російську, бо альтернативи не було ні для білоруса Достоєвського, ні для українця Гоголя, ні для багатьох інших. А якщо врахувати факт, що та література завжди була гостросоціальною, то можна припустити факт, що це був своєрідний процес опору самодержавству і російському шовінізму.
Правління Миколи І довело імперію до ганьби Кримської війни, яка показала усю гниль системи. Навіть сам цар Микола покінчив з собою, не в змозі пережити ганьбу поразки (Путін — приклад візьмеш?).
Олександр ІІ в 1861 році відмінив кріпацтво і почав реформи по модернізації суспільства. Вони вдались лише частково і капіталістичне суспільство так і не було збудоване, та і не могло воно постати в суспільстві, яке культивувало далі “Православіє, Самодєржавіє і Народность”. Строга вертикаль влади та вільний ринок є несумісними речами. Селяни землі так і не отримали. Промисловість, в основному, створювалась іноземцями (як називався колись Донецьк? Ні не Сталіно, а до того? Юзівка, а чому? На честь англійського підприємця Хюза, який започаткував промисловість Донбасу).
Стукало у двері 20 століття, а держава розривалась між ординською психологією та принадами європейського капіталізму. Балансу не було жодного і саме тому такого поширення набули різні революційні ідеї, які відповідали на одвічні питання “мєтущейся русской души” — “Что дєлать?” і “Кто віноват?”.
Кажуть, якби не Перша світова війна, то Російська імперія могла б уникнути жаху більшовизму та модернізуватись. Я не згоден з цим твердженням, бо більшовизм був закономірною відповіддю ординської душі народу на спроби побудови європейського капіталістичного суспільства. Радянська влада була логічним поверненням до ординського вогнепоклонства та ідеї “йти до останнього моря”. Та і яка модернізація? Ви про Распутіна чули? Янукович і Пшонка, і все це кодло людоловів-сибаритів є невинними дітьми перед гниллю распутінщини ( почитайте мемуари тих років, або записки Моріса Палеолога). Моральний занепад верхівки імперії досягнув критичної точки, а потім прийшов Ленін і дозволив нищити пузатих поміщиків та капіталістів. І почався бунт, і війна усіх з усіма, яка завершилась перемогою тих, хто ненавидів заможність, багатство та підприємництво.
— Усе належить народу, ТОБІ, розумієш — ТОБІ.
— Але я нічого не маю, навіть чобіт.
— Потерпи, дійдемо до останнього моря і усе буде.
— А як довго іти?
— Довго, але буде усе і ворогів усіх знищимо по дорозі.
— Це добре, ворогів багато - потерплю. Головне, що за мене думають і знають що робити. Піднімаємо ясу Великого хана.
І прийшов Великий хан — Джугашвілі. І пішли суворі орди до останнього моря, не жаліючи ні себе, ні ворогів. А потім Великий хан помер, а наступні “чінгізіди”, чи б пак “сталініди”, виявлялись один нікчемнішим за іншого і орда розпалась на улуси. Результат — знову капіталізм і західні цінності та і останнє море знову віддалилось.
Так було 10 років, поки не прийшов Путін-хан. І знову ідеї походу, і знову бряцання зброєю. Забули вони лише одне, що двічі в одну річку не вступиш і що єдиний вихід для існування нації з боляче вираженою ксенофобією, агресією та “раболєпієм” — це самоізоляція.
Сталін мав шанс дійти до останнього моря, таки мав, але Путін — це далеко не Сталін, та і імперія його тепер позбавлена головної корони — України. Саме в цьому роль України — збудувати велику українську стіну (в першу чергу, ментальну) від агресії наших сусідів, як у свій час обгородились від їхніх предків китайці. Ніхто не змінить росіян. І не треба. Вони — нещасна нація, позбавлена відчуття реальності. Від них просто потрібно бути на певній відстані. Не ненавидіти, ні, ми ж — не вони, а просто віддалитись раз і назавжди. Ми це зробимо, бо як казав “класик” — “Україна не Росія”.
