Більш контроверсійної теми не було уже давно. Нація у вільних людей розділилась у своїх думках. Чи проводити військовий парад на Хрещатику (колись, те усе називалось Майданом) чи ні?
Є три категорії патріотів, так, саме патріотів, а не обивателів чи опортуністів, які розділились в своїх думках. Перша група — проти, оскільки це надмірні витрати коштів та показуха. Другій групі — все рівно, адже доля України зараз в руках наших вояків в АТО. Третя ж частина — активно за, оскільки парад підніме дух нації і покаже нашу міць.
Давайте ж спробуємо розібратись в цьому питанні. Військові паради на День Незалежності не проводились уже декілька років, і це не дивно, адже при владі був маріонетковий уряд Путіна, який, згідно з поставленим завданням, методично розвалював армію, нівелювавши звання солдата до бетономішальника на генеральських дачах, а звання офіцера — до гуртожиткового волоцюги з яскраво вираженою алкогольною залежністю. Нашим стратегічним партнером була Росія, з якою кордон був прозорим, нашими міністрами оборони були громадяни Росії, а нашим президентом... ну ви самі знаєте хто. Коли наш “стратегічний” партнер напав на нас у найскрутніший час, боєздатної армії в України не було. За оцінками Міністерства оборони, лише 6 тис. вояків були боєздатними, тобто, воювати за Крим не було кому. Солдат — це не форма і автомат без патронів, це — армійський вишкіл та дисципліна.
Росія напала на нас — підло та підступно, використовуючи найманців, криміналітет, гроші Януковича і пропаганду. Вони думали що заберуть без зайвих проблем увесь Схід та Південь України. Не вийшло — ми вистояли! Ми збудували військо, ми — нація, а не уряд. Ми збудували революційне військо на кшталт армії Великої Французької революції і дали по зубах інтервентам. Чи це не привід провести парад? Це одна думка і вона є змістовною.
Багато людей ніколи не ходили на парад, а зараз хочуть, бо прагнуть бачити міць нашої революційної армії. Прагнуть бачити силу, яка здолає кремлівського гобліна та його посіпак, прагнуть просто відчути себе захищеними. Так, наша армія змінилась. Згадайте зворушливий відеокліп на підтримку нашої армії де було “рівняння на маму”. Він був знятий у березні. І що ми бачимо? Хлопчаків у “вушанках” без зброї і “зелених-презелених”. Тепер пригадайте відеокліп, де на вокзал заходить група наших вояків і всі плескають їм в долоні. Цей кліп знятий лише в липні, але яка разюча різниця. Ми бачимо чоловіків-командос, і ми віримо, що вони нас захистять і подолають “імперію зла”. Ті хлопчаки з березневого кліпу не мали шансів встояти проти військової машини Путіна, а ці, липневі, — уже не раз надирали йому зад. Ми збудували військо, за дуже короткий термін, бо революція завжди пришвидшує рух історії і перемагає інтервентів.
Єдине, що насторожує, це те, що струноспинні красуні-ведучі на ТБ говорять про цей парад, як про Парад Перемоги. До перемоги ще далеко. Чи це перемога, яка святкується тими, хто втримався в можновладних кабінетах? Чи не буде цей парад ствердженням тих, хто носить краватки “Zill” та годинники “Vacheron Constantine”? Саме це турбує патріотів, бо вони знають, як усі ви, власники “Land Rover”, “Bentley”, любите хорошу вечірку, і не сприймаєте того, що повсякденна рутина сибаритства якимось чином перервалась тими “майданутими”, що прагнули свободи, а не зміни однієї кримінальної еліти на іншу.
Вам тепер важко, бо питання задають, змушують працювати, але ж ви, нешановні можновладці, до цього не звикли. Саме тому вам сумно і “напряжно”. Отже, дамо “народцю парадик”, нехай тішиться, а завтра — на Мальдіви, бо ще не їхав цього року. Я запитав одну свою добру знайому, котра живе в Києві і є, без перебільшення, людиною високої моралі та чеснот (волонтер на Майдані, медик на Майдані, зараз — волонтер), “Чи підеш на парад 24 числа?”. Її відповідь була такою: “Так, звісно, бляха, буду попереду колони розваленої бронетехніки бігти, одразу за вояками зі шпиталів на візках, по щойно підновленому дорожньому покриттю Хрещатика і кричати “Слава Україні”. Достатньо розгорнута відповідь?”. Ось така реальність! Хочете парад? Як сказав мій один знайомий телеведучий “я б робив парад з солдатами зі сходу, з пораненими, які можуть ходити. Це б було супер. А яким буде парад — побачимо”.
Отже, ми побачимо який то буде парад, може, не все буде так погано. Головне — перемогти і дати людям надію на краще життя. Наша незалежність лише тепер починає проростати з асфальту, як та травичка, і вона без нашої щоденної турботи зів’яне і пропаде. Кожен день, як серце Данко, в грудях патріотів має стукати клич до захисту незалежності від лютого ворога, бо ворог є сильним, хоч і хворим, а ми є одні-однісінькі на цьому світі. Ми — нація вільних людей, ми — ті, хто перестали бути рабами, і, врешті, зрозуміли, що таке свобода, а без свободи ми — ніхто, як казав Достоєвський в “Братах Карамазових”, без свободи ми — ті, що завжди будуть знову розпинати Христа за кавалок хліба. Хай іде парад! Хай не іде! Для нас це лише вихідний між боями за волю усього світу.
Колись в підручниках історії усього світу запишуть: “Велика Українська революція 2013-2017 років”. Це буде колись, а зараз ми — просто боремось. Хай живе незалежна Україна!
