Ну от, уже офіційно зареєстрували першого депутата майбутньої Верховної Ради. Ним став “патріарх української демократії” Юхим Звягільський, за якого проголосувало менше півтори тисячі виборців. Все ж таки наші закони не завжди дружать зі здоровим глуздом та логікою, адже погодьтесь, що на виборчій дільниці, де зареєстровано близько 100 тис. виборців, а проголосувало трохи більше 2 тисяч, вибори не можуть визнатись чинними.
Таким чином, замість сина Шухевича, постреволюційну Раду відкриє саме Звягільський як найстарший за віком депутат і вірний слуга Кучми та Януковича.
“Свобода” не пройшла до парламенту! Сюрприз? Ні, адже ввійшовши до Верховної Ради в 2012 році як найрадикальніша націоналістична сила, вона увесь бойовий запал витратила на бійки з комуністами, тролінг російськомовних депутатів і... корупцію на місцевому рівні в Галичині. В результаті, під час Майдану прапор найрадикальнішої політсили перейшов до “Правого сектору”, а під час жовтневих виборів “Самопоміч” відібрала в “Свободи” пальму регіональної першості, більш чітко висловивши євроінтеграційні настрої Західної України ніж “Свобода”.
Під час війни український націоналізм заговорив і російською мовою, і, на жаль, лідери “Свободи” цього не зрозуміли. Логічним би було для пана Тягнибока скласти з себе повноваження голови партії, і, якби лідером “Свободи” став, скажімо, пан Кошулинський, то маргіналізації можна було б і уникнути (позбавившись заодно таких людей, як пані Фаріон (яка заявила, що стала яблунею, отже, вже і легше), та тих, хто замішаний в корупційних схемах, перебуваючи на роботі як в міністерствах, так і в місцевих органах влади (список з 10-15 чоловік, аж проситься).
Пан Тягнибок заявив, що Путін перешкодив його, поки що, партії ввійти до парламенту. Ні, Путін, навпаки, робив усе можливе, щоб розбудити український націоналізм, і ваша проблема, що ви не змогли очолити цей процес, працюючи за схемами дворової команди, яка потрапила на Мундіаль. Степан Бандера завжди був гнучким в тактиці і відданим ідеї незалежності. Він би не стояв “третім богатирем” на Майдані, пояснюючи мільйонній масі патріотів, що якесь там голосування та перемовини щось змінять. Він би діяв, як діяли рядові члени “Свободи”, кладучи свої життя на вівтар Вітчизни на Майдані і як багато хто з них робить це зараз на війні, якраз наперекір політиці лідерів “Свободи”.
Націоналізм — це жорстока та впевнена дія проти ворогів, а не парламентські слухання. Націоналізм — це чітка наріжна ідея примату інтересів нації, а не повчання Азірова, як говорити українською і побиття якогось “мальчіка” з Першого національного. Націоналізм — це безкорисність заради нації, а не відкати та палаци. Націоналізм — це любов, а не ненависть.
64 депутати, які голосували за антинародні закони, ввійшли до парламенту. Супер! Пригадую, коли ми на Майдані рахували, скільки кожен з нас отримає згідно з цими законами. Я би отримав 16 років, але це ще було до смертей, а після... Це не має значення. Ці люди — вороги незалежності нашої нації і вони далі будуть тиснути кнопки. Пан Ярош є теж добрим популістом, коли сказав, що буде цих людей “пригинати”. Нагадую, він уже ішов на Київ — не дійшов, та і не збирався. Регіонали — в Раді, а всякі очкаті політологи втішені, що 54% депутатів є новими обличчями. Нове обличчя ще не означає нового відношення до використання влади.
Підсумовуючи результати виборів до Верховної Ради, не можна оминути факту так званого двовладдя, коли «Блок Петра Порошенка» та «Народний фронт» прийшли до фінішу з однаковими результатами. Декларація паном Яценюком того, що саме його партія є лідером перегонів і повинна формувати більшість, не витримує жодної критики, адже перевага в 0.33% за партійними списками не є перевагою зовсім, а, враховуючи понад 60 мажоритарних перемог БПП, то відсоток по списках є не більше, ніж демаршем.
Насправді, усе це дуже сумно, адже, маючи шанс створити більшість з залученням лише одного союзника (”Самопоміч” аж проситься в палітру, хоча ця ганебна дитяча і несвідома боротьба між партією “Воля” та рештою “Самопомочі” уже викликає сумніви в зрілості цієї політсили), почалось перезавантаження протистояння двох “Ю” в 2005 році. Як зброя — деколи граблі сильніші за “Гради”. Замість того, щоб тихо кивнути одне одному і продовжити працювати, бо роботи таки багато, почалась коаліціада.
Саме тому я не можу очікувати багато від цього парламенту, бо старі схеми ще працюють і політики занадто далекі від народу та його прагнень. Тому не здивуюсь, що гостра політична криза приведе до розпуску цього парламенту угодовців, опортуністів та сліпців, а про сліпоту нових обранців свідчить заява колись найвідомішого журналіста України, а зараз банкрута — депутата Наєма, який за 5000 гривень не зможе прожити в Києві.
“Страшно далеки они от народа” — характеризував декабристів Ленін (хоч і демон комунізму, але найвидатніший революціонер в історії). Так далекі вони, наші обранці в основній масі, від нації, і можуть пропасти за гріхи, вчинені регіоналами, хоч і колишніх ригів буде вистачати у новій Верховній Раді, що не робить нам честі. Найгірший прогноз, коли БПП і НФ будуть формувати коаліцію без участі одного з переможців. Це буде дезінтеграція держави і “Майдан на бронетранспортерах” (сподіваюсь, що до цього не дійде). Головне — війна і вигнання окупантів, решта — то від лукавого.
P.S. Про так звані “вибори” в ДНР та ЛНР. Сміємось з того, що президент Буркіна-Фасо там проголосував з коровою Бурьонкою, фотожаби робимо. Нагадую, так само усі сміялись з кримського референдуму в березні. Путіну, як і колись комунякам, до лампочки Бурьонки — йому головне факт проведення “волевиявленння народу”. Так СРСР приростав землями, так вони жили століттями, виправдовуючи власні злочини. Менше сміху — більше патронів.
