Цього разу передконцертна лихоманка обминула мене стороною. Відсутність акредитації не давала шансів на зйомку, тому я вирішила не мучити себе марно: жодних підготовок до концерту, переглядів сетлістів, фотографій і прослуховувань останніх пісень.
А потім був короткий твіт Вакарчука, така ж коротка розмова з дирекцією «Бумбоксу» і розуміння: дива таки трапляються. Я їхала в Одесу.
Вона ж зустрічала гостей яскравим сонцем, запахом моря і повідомленнями для біженців з зони проведення АТО. Втім, загальний настрій був швидше святковим, ніж тривожним. Стільки вишиванок і синьо-жовтих прапорів Одеса, напевно, ще не бачила: молодь з’їздилась на концерт «Океану Ельзи». Розспівку влаштували під стінами стадіону ще в обід: гімн і «ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла» чергувались з перекличкою «Слава Україні! — Героям слава!» Правоохоронці сором’язливо опускали очі додолу, випадкові перехожі перешіптувались («Гімн? Це вже занадто»), промоутери МТС розігрували сувеніри.
За три години до початку шоу черга від одного входу досягла іншого: ажіотаж наростав.
У мене ж було достатньо часу, щоб, прогулюючись парком, прислухатись до себе. Від мого останнього «живого» концерту ОЕ минуло 10 років –— достатній термін, щоб забути свої відчуття від групи. Я вирішила знімати «з чистого листка», на ходу складати власне враження від пісень, вже на місці вирішити: вірити чи не вірити. Звичайно, був ризик, що моє трактування не співпадатиме з вибудуваним іміджем групи, що по-іншому розставлю акценти. Але ж, зрештою, хто знає, який цей «середньоарифметичний портрет» групи?
Масштаб стадіонних концертів має зворотний бік — більшість прихильників не бачить, що відбувається на сцені, або бачить тільки невелику її частину. Завдання фотографа — якраз у тому, щоб показати атмосферу, яка панує на сцені. А там був справжній fun.
І вже за північ, під звуки “Susy”, сяйнула думка, що це ж не просто хлопці з гітарами, які три години тримали за серце 50-тисячний стадіон. Це «Океани», чию «Суперсиметрію» колись заслухувала до дір, до тошноти. Вони досі чіпають за живе, десь легко, з посмішкою, десь — надривом, але достукуються до нових і нових слухачів, будять і об’єднують.
