Ткачук Ігор Михайлович (с. Велика Кам’янка, Коломийський район, Івано-Франківська область, 01.09.1975 р. — 20.02.2014 р.) поїхав на Майдан, як сам казав, аби відбулися зміни на краще. Він знав, що його місія — стояти на передовій. Не міг спокійно спостерігати за безчинством влади, не сиділося йому перед телевізором, не стримали ні дружина, ні діти — поїхав. Пані Марія просила бути обережним, і проводжати до фіртки не вийшла, аби швидше повернувся... Не пробув там і доби... Осиротілими залишилися 82-річна мати, кохана дружина Марія Іванівна і троє дітей: Євген (17 років), Іванка (12 років), Денис, якому 10 лютого виповнився тільки один рочок.
Ігор з Марією зналися з дитинства. Він з Фатівців, вона з Великої Кам’янки – одна сільська рада. Ближче познайомилися на проводах у двоюрідного брата Ігоря Дмитра, який був другом Марії. На той час дівчині виповнилося 15 років, а юнаку — 18. Правда, хлопцю припала до вподоби спершу подруга Марії, з якою він і став зустрічатися. Марія ж з Ігорем мали чудові дружні стосунки. Коли прийшов час Ігорю їхати до армії, вони посперичалися, що Марія надішле йому 1000 листів. На тому й розпрощалися. Доводилося писати по 3-4 послання в день, а на пошту носила один раз на тиждень — пачками. Писала все: анекдоти, сільські новини, вірші. Усе по-дружньому. В одному зі зворотніх листів Ігор попросив Марію більше йому не писати, бо в армії є така традиція, коли хтось отримує листа, його тим листом б’ють по шиї. Ігорова шия уже не витримувала!
Так трапилося, що дівчина Ігора не дочекалася його зі служби, тому хлопець по поверненні запросив на танці свою подругу Марію. Потім ще раз запросив і запропонував зустрічатися. Поки юнка гадала над відповіддю, то й не зтямилася, як закохалася. Так вони почали зустрічатися, коли Марії було 16, а Ігорю 19 років. Походили не цілий рік. Одружилися.
Ігор був пізньою і дуже бажаною дитиною у сім’ї. Один син у батька. На жаль, тато важко захворів і, не доживши кількох днів до весілля улюбленого сина, помер. Але перед тим попросив молодят одягнутися у весільне, аби помилуватися. Марія побоялася поганої прекмети — не стала, а Ігор — причепурився. Урочистості були тихими і скромними.
Через рік народилося у молодят немовля. Ігор не тямився від радості. До повернення коханих з лікарні обклав усю кімнату квітами, які сам назбирав у полі, на городі. Щоразу, коли народжувалося дитятко, чоловік приємно дивував дружину: після другого — довів до ладу і обігрів новопридбану хатину, приготував їжу, а за третє — подарував перстень. На останніх пологах Ігор підтримував дружину своєю присутністю: гладив руки, цілував чоло, промовляв лагідні слова. Був справжнім романтиком. Дуже любив дітей, тому мріяв про сім’ю, наповнену їх сміхом. Хотів, аби його сини і дочка були щасливими, аби були гідними людьми. Вчив, що треба бути добрими до оточуючих, і тоді до них теж відноситимуться добре. Діти завжди слухали батька, який для них був авторитетом.
Свою половинку любив і шанував. Марія була за ним, як за кам’яною стіною, відчувала себе захищеною. Чоловік допомагав і в господарці, і у вихованні дітей. Вважав, що сім’я – найважливіше у житті кожної людини. Другом найкращим у нього була дружина. З нею ділився, з нею радився. Старалися не розлучатися, тому і на заробітки їздили разом. Працювали за кордоном у саду.
З кожним роком стосунки пари міцніли і ставали тільки теплішими. Навіть у телефонах один одного вони були записані «коханий» і «кохана». Марія щодня згадує багато приємних моментів, які говорили їй про щиру любов чоловіка.
Ігор був милосердним: як бачив потребуючу людину, то останні гроші б віддав. Ніколи не відмовляв у допомозі іншим, на перше ж прохання кожного би обігрів, нагодував. Матеріальне не було для нього важливим. Дуже любив тварин, особливо котів, яких біля хати було двоє. Але, з невідомої причини, один кіт здох за декілька днів до другої поїздки господаря у революційний Київ, інший — зник у день його від’їзду...
Сім’я не жила заможно, проте Ігор завжди купував дітям подарунки. Він старався, аби вони мали все, чого сам у дитинстві потребував. Коли повернувся з першої поїздки на Майдан, привіз наймолодшому Денисику червону машинку — останній татковий дарунок. Старший син Євген згадує, як батько колись навчав його їздити на мотоциклі, а потім на день народження купив власний мопед. Останні півроку чоловіки особливо здружилися, розмовляли, Євген ділився своїми думками, Ігор — порадами. Тепер старший син за господаря у домі, вся відповідальність лежить на ньому.
Улюблениця батька Іванка мовчить, їй важко згадувати. Шкодує дуже, що так і не сказала таткові, як сильно вона його любить.
Найменший Денис навряд чи пам’ятатиме тата, але мама обов’язково йому розповідатиме про батька-героя, який загинув за Україну і за те, аби усі жили краще. Чоловік щиро вірив у це, бо був оптимістом. Малюк любив розмовляти з Ігорем по телефону, коли той був на Майдані, і казав “тятя-тятя”. А сьогодні повторює ці перші свої слова, дивлячись на фотографію татуся...
Якось влітку Ігор відвідав Крим, і після того як повернувся, розповів дружині, що у нього є мрія – поїхати усією сім’єю на море. Проте не було коштів, тому відкладали мандрівку з року в рік. Відпочивали зазвичай у рідному селі.
Минулої осені Марія з коханим чоловіком і найменшою дитиною пішли гуляти до лісу. Усе жовтіло і виблискувало під сонячним промінням, було тепло, а на душі — легко і радісно… Жінка згадує і усміхається, а на очах бринять сльози…
Банківські реквізити дружини загиблого Ткачук Марії Іванівни:
Назва банку: Івано-Франківська філія КБ «ПриватБанк»
МФО: 305299
Код ЗКПО: 14360570
рахунок: 29244825509100
призначення платежу: для зарахування на рахунок
5168757229763935
ідент.код 2864621827
