Гурик Роман Ігорович (м. Івано-Франківськ, 02.10.1994 — 20.02.2014) поспішав пізнавати світ, відвідувати нові місця, зустрічати цікавих людей, відчувати найрізноманітніші емоції, дружити, кохати, веселитися. Він не встиг тільки одного — пожити...
Кеди, вузькі штани, сорочка в клітинку, піджак або пальто, кава з кавомату, навушники у вухах і музика під настрій — нічним містом гуляє юнак. Він прагне свободи, самоствердження, осмислення чогось глобального. Стіни квартири обмежують, а велика родина — залишає крихітний шанс зостатися на самоті зі своїми думками. Ніч рятує. Роман полюбляв нічний спосіб життя. Батьки не заперечували, оскільки через свій ще зовсім молодий вік, чудово розуміли сина.
Мамі було 18, татові — на рік більше, коли з’явився їхній первісток. Дитиною він був непосидючою, життєрадісною, у всьому прагнув лідирувати. Молоді батьки сина завжди підтримували в усіх починаннях. Ще змалечку хлопець відвідував чимало гуртків, усюди прагнув встигнути, був дуже активним і самостійним. Школу закінчив екстерном — на рік швидше за своїх однокласників. Поступив у місцевий університет на спеціальність «психологія». Йому подобалося вивчати суть людини, мету її створення, шукати сенс буття, проводити тестування серед знайомих на визначення їхніх характерів. Часто заводив бесіди на такі теми з батьком і друзями.
Свої міркування про це, а також про освіту, виховання національно свідомої молоді, розвиток країни, занотовував. Записи доволі прості, а подекуди — й наївні, але — дуже щирі. Не кожен підліток обтяжує себе такими думками, як і не переймається філософськими роздумами. Роман умів ставити непрості завдання своїм співрозмовникам, спостерігати за ходом їхнього мислення, ставити нові і нові запитання, які заводили у глухий кут. Старався довести людям, що все — відносне, і кожне твердження варто піддавати сумніву.
Хлопець захоплювався книгами, для свого віку був доволі начитаним. Цікавився сучасною літературою, класичними науковими працями, астрономією, любив фантастику. Часто у розмовах з новими знайомими точкою дотику ставали книги, їхнє обговорення. Один з останніх романів, які він прочитав, — «11/22/63» Стівена Кінга. Останнім часом його заполонила ідея створити «альтернативне джерело енергії», тому увагу перевів на перегляд відео про вічний двигун.
Улюбленим фільмом були кіноепопея «Зоряні війни», яку міг переглядати чимало разів, а також — «Зелена миля» і «Царство небесне». Музика подобалася «важка», та, бувало, слухав лірику. Підлітком із однодумцями намагалися створити гурт, проте далі навичок гри на барабанах справа не пішла. Після того у юнака було чимало захоплень: тайський бокс, біг, плавання, вивчення іноземних мов, катання на велосипеді і скейті. Уподобання часто змінювалися — хотілося пізнати все. Своїми емоціями від отриманого досвіду Роман ділився з друзями: повторював міміку, жести персонажів, розповідав, описував, навіть перебільшував і — фантазував, аби тільки зацікавити інших, змусити, таким чином, теж прочитати, переглянути, послухати, спробувати.
Налаштовувати людей на свій лад для Романа не складало жодних труднощів. Він умів правильно подати, переконати, а іноді достатньо було тільки милого погляду. Весела вдача, відвертість, впевненість у собі, відсутність комплексів, комунікабельність забезпечували йому безліч друзів. Хлопець легко адаптовувася у будь-якому середовищі, завжди знаходив спільну мову з тими, хто був до вподоби. Його надихали нові знайомства і подорожі.
Був дуже легким на підйом. Одного разу з друзями спонтанно поїхали автостопом до Києва, аби зробити сюрприз своїй подрузі. Так само легко відвідували навколишні міста і містечка. Роман мріяв перетворити своє життя на суцільні мандри світом, і, щоб реалізувати задум, намагався поступити на вивчення морської справи у Польщу. Для цього йому навіть довелося пропустити один навчальний рік в Україні. То було особисте рішення. Усі його рішення були такими — щось нав’язати було практично неможливо. Батьки це знали і поважали, адже бачили у ньому, перш за все, особистість, достатньо дорослу і самостійну людину, друга.
Роман прагнув самореалізації та самовираження. Він часто експериментував. Свою неординарність проявляв практично в усьому: у стрижці — то довгій, то дуже короткій; у кольорі волосся — пофарбованому то набіло, то назелено, то насиньо; у наявності пірсингу — у носі, у вухах, у язиці. Та найбільшою його пристрастю було татуювання, від нанесення якого хлопець отримував моральне задоволення. На грудях, руках, ногах юнака налічувалося понад десять «набитих» малюнків. Найбільш оригінальним тату було слово «veto» (назва однієї з улюблених груп) на нижній губі зсередини.
Друзі, зазвичай, зверталися до Романа на прізвище чи на прізвисько «Йожик». Він знав, як постояти за себе, а коли було треба, то і за близьких. На будь-яку критику завжди реагував адекватно. Умів бути стриманим, строгим, але всі його пам’ятають як людину добру і життєрадісну, яка легко йшла по житті, проблеми переводила у позитив, без зайвих старань опинялася у центрі уваги, вела за собою. З ним кожен проведений день був, як пригода. Сьогодні друзі згадують ті часи, і їм знову і знову хочеться повертатися туди думками.
Непосидючість, впертість, балакучість, жартівливість, а подекуди — і несерйозність хлопця доповнювала своєю протилежністю його кохана Оля. Після знайомства з нею, Роман став більш відповідальним, планував витрати, задумувався про майбутнє, у стосунках навчився йти на поступки. Аби проводити більше часу вдвох, хлопець щодня прокидався на годину раніше і супроводжував дівчину на пари. По обіді теж зустрічалися, а бувало, що й увесь день не розлучалися. Попри не надто ретельне ставлення до свого навчання, він готовий був допомагати Олі писати величезні конспекти навіть цілісіньку ніч. Робив це у кафе, а потім — ішов до друга, аби не заважати своїм маленьким сестричкам спати. Коли Оля хворіла, він готував для неї смачні страви. Любив й умів куховарити, бо обов’язок старшого брата змушував. Одного разу зліпив вночі зі снігу велике серце. Воно було трішки незграбне, але таке миле! Пара влітку планувала поїхати разом на відпочинок. Для цього спільно відкладали кишенькові кошти. Та на День закоханих все-таки пішли у ресторан — то було їх останнє побачення. Потім — Київ, барикади, кулі... Вона хвилювалася, надсилала повідомлення, але він уже їх не прочитав.
Банківські реквізити на ім’я мами загиблого Гурик Ірини Мирославівни:
Назва банку: ПАТ «Кредобанк»
МФО: 325365
Код отримувача: 2802216243
р/р: 2620801238411
Призначення платежу: благодійні внески.
Блоги про інших Героїв “Небесної сотні” з Прикарпаття:
Прикарпатська “Небесна сотня”: Богдан Калиняк
