Що не кажіть, багата Україна на чудові природні і рукотворні памятки, найбільш цікаві і визначні місця знайдете тут, а наша розповідь про справжню перлину півдня - Олешківські піски.
Ця пустеля починається лише за 35 кілометрів від Херсона. Частина її, відокремлена від автостради Е97 "Херсон-Крим" смугою хвойного лісу, входить до складу Національного природного парку "Олешківські піски" і виглядає майже як справжня пустеля.
Майже тому, що повноцінною пустелею Олешківські піски все-таки не є: за температурним режимом і кількістю опадів їх можна віднести швидше до напівпустель. Тим не менш, температурні перепади тут схожі на пустельні: літнім днем поверхня піску прогрівається до 70 0С (офіційний рекорд - 77 0С), а вночі досить прохолодно.
Бархани в Олешківських пісках досягають 12 метрів заввишки. Частенько можна тут спостерігати справжнісіньки піщані бурі. Є й оази, що заросли лісом, частина з них – з невеликими озерами.
Одним із завдань парку є збереження ендемічних видів флори та фауни, багато з яких занесено до Червоної книги України.
Історія походження: пам'ятник жадібності
Поселення "Олеше", від слова "ліс", відоме з XI століття і пов'язане з тим, що в цій місцевості росли на той час листяні ліси: дуб, клен, граб, липа, осика, берези. Раніше там пролягало русло Дніпра. Тисячі років води річки несли пісок і мул, у результаті виникли великі простори, де ліс перемежувався зі степом, відмінно підходила для випасу худоби, що й займалося місцеве населення.
Опустелювання, що призвело до появи Олешківських пісків та інших напівпустельних ділянок у цій місцевості, почалося після того, як регіон перейшов під контроль Росії і став хижацько експлуатуватися. У XVIII-XIX століттях там почали розводити овець у небачених раніше масштабах. Так, Фрідріх Фальц-Фейн, засновник заповідника Асканія-Нова, володів стадами до мільйона голів.
Внаслідок перевипасу вівці знищили рослинний покрив та зруйнували копитами твердий шар ґрунту, звільнивши наносні піски, а вітрова ерозія дала піскам можливість розширюватися, знищуючи вже й ліс.
«Журнал загальнокорисних відомостей» за 1837 повідомляв, що ліси на піщаних ґрунтах нижнього Дніпра, що займали в 1802 понад 5000 га, до 1832 повністю зникли. Коли до середини XIX століття розростання пустелі набуло катастрофічних масштабів, почалася боротьба з опустелюванням за допомогою посадки чагарників, а потім і лісів. В результаті пустеля перестала розширюватися, а штучні ліси, що стримали її зростання, на сьогоднішній день найбільші рукотворні насадження у світі.
Озера в оазисах, дюни та красиві заходи сонця
Відвідувати Олешківські піски рекомендують навесні та восени – у цей час там немає сильної спеки. У самій пустелі тваринний світ небагатий – водяться комахи, гадюки, кроти та миші. Натомість у перелісках восени буває багато грибів. У лісистих оазах зустрічається багато дрібних озер, що підживлюються дощами та породженими ними підземними водами.
З підземними водами все так: під пісками лежить водотривкий глинистий шар, рослинний покрив бідний, і вода, не затримується корінням, проходить крізь пори між піщинками до самої глини. Вологий пісок прогрівається протягом дня і охолоджується вночі. Внаслідок перепадів температури навіть у спекотні дні з'являється конденсат, який піски акумулюють. Дійшовши до водотривкого шару, вода зупиняється.
Завдяки цим властивостям ґрунту тут і з'явилися унікальні екосистеми. Там, де водотривкі грунти лежать ближче до поверхні, активніше розвиваються трав'янисті вологолюбні рослини. У улоговинах, звідки пісок здуло вітром, водотривкі ґрунти виходять на поверхню, і тут можуть з'являтися водойми. Найбільш сприятливою для лісів є порівняно більша глибина водотривких шарів, від 0,5 до 2 метрів. При глибшому заляганні рослинність рідшає, на таких просторах виживають тільки найстійкіші види.
Багато представників місцевої флори – ендеміки, поширені лише на цій території. Тут збереглося багато реліктових видів ще з часів льодовикового періоду, коли клімат був більш вологим та холодним. Ці рослини зазвичай ростуть на півночі України, на Поліссі, але за рахунок зволоження пісків вони збереглися і на півдні, біля Чорного моря.
