Получилась справді непогана хорор-антологія, в якій кожен епізод відрізняється від попереднього та помітні фірмові риси режисера. А править усім чарівний, хоч і трохи затиснутий у кадрі чарівник Гільєрмо дель Торо.
Епізоди можна навіть включати навмання, не по порядку. І тоді кожен глядач матиме свій досвід перегляду. Непередбачуваний, як сам серіал. До речі, Кабінет рідкісностей Гильєрмо дель Торо дивитись онлайн ви зможете на популярному відео сервісі cicinema.space.
Сам Гільєрмо дель Торо не поставив жодного епізоду. Але це не означає, що його ім'я в заголовку лише обман і реклама. "Кабінет рідкісностей" - проект, який оскароносний режисер давно хотів реалізувати.
Він зібрав кілька цікавих постановників, кожен з яких екранізував страшну розповідь: від класики Генрі Каттнера і Говарда Філліпса Лавкрафта до творів самого дель Торо.
Сам автор щоразу вимовляє вступне слово, роблячи окремий акцент на режисері (що підкреслює індивідуальність кожного). Але явно саме від дель Торо прийшла і атмосфера змішування хорору та казки, і пристрасть до практичних візуальних ефектів: все, що могли реально створити на майданчику, робили, а не малювали на комп'ютері.
Все разом це створює відчуття якогось ретроужастика, ніби в дитинстві дивишся касету з якими-небудь "Байками зі склепу" або "Калейдоскопом жахів".
Але якщо всі серії знімали різні режисери з розповідей різних авторів, то й результат вийшов дуже неоднорідним. І в цьому теж є своя краса: кожен глядач шукатиме щось, що йому ближче та цікавіше.
Адже навіть дві екранізації Лавкрафта разюче відрізняються за атмосферою. Епізод «Модель Пікмана» від режисера «Діббука» Кіта Томаса справді занурює в атмосферу безумства, яке так добре передавав письменник. Тут головний герой у виконанні Бена Барнса божеволіє через картини, які малює його колега.
А ось постановниця перших «Сутінків» та «Червоної шапочки» Кетрін Хардвік навіщось переробила «Мрії у відьомському будинку» того ж таки Лавкрафта у нескладну дитячу казку. І тут навіть прикро за Руперта Грінта, якого знову змушують більше блазнювати, ніж грати.
Творець «Куба» Вінченцо Наталі зняв найкоротшу (менше 40 хвилин), але дуже енергійну серію про щурів, які забирають небіжчиків під землю. У цьому епізоді кумедного стільки ж, як і страшного — особливо для людей, схильних до клаустрофобії.
Різні епізоди навіть пропонують різні види страху. Розтин від Девіда Прайора балансує на межі боді-хорору. У згаданій «Моделі Пікмана» та «Лоті 36» накидають скримерів. А "Ззовні" від Анни Лілі Амірпур додає до параної, що змушує розчісувати все тіло, ще й нотки соціальності.
Але не лякайтеся, це чи не єдина серія, яка намагається говорити на подібні теми (невдачі нової «Сутінкової зони» чогось та вчать).
В іншому епізоди «Кабінету рідкісностей» не намагаються бути чимось більшим, ніж просто невеликі історії, вони навіть сюжетно завжди відбуваються десь у минулому. Хоча дві фінальні серії, можливо, змусять зрозуміти, що проект експериментальніший, ніж здається спочатку.
Панос Косматос видає свою авторську історію, зняту в авторському стилі. Хто дивився «Менди» — моментально вважає це червоне світло, тягучу музику та багато гротескних деталей (як вам золотий автомат Калашнікова?)
А після цього Дженніфер Кент, відома за Бабадуком, знову перевертає сприйняття франшизи. За вже випробуваною формулою вона пакує в типовий жах про страшний будинок драму про сім'ю, яка пережила втрату.