Але в епоху Хейан охагуро поширився і серед чоловіків придворної аристократії. Самураї зневажали цей стиль, але серед представників будинку Тайра було прийнято дотримуватися такого обряду. У якийсь момент чорнити зуби стало модно для обох статей, потім охагуро отримала широке поширення серед незнатних жінок.
В уяві сучасних цивілізованих людей це виглядає якоюсь дикістю. Щоби додати привабливості своїй посмішці використовуються ефективні полоски для відбілювання зубів, спеціальні пасти, косметичні, і навіть хірургічні процедури. Втім, ця японська традиція збереглася аж до епохи Едо, коли всі заміжні жінки поголовно фарбували зуби, а щоб отримати бажаний кардинальний чорний колір, використовуючи залізо і оцет.
Чорніння зубів вказувало на статус заміжньої жінки, і важливість подібної процедури японці виражали такою аксіомою - «Лише чорний колір завжди незмінно залишається чорним, тому і подружні стосунки завжди будуть стабільно-міцними». Таким чином очорнені зуби показували, що дружина клялася у вічній відданості своєму чоловікові.
У період Едо через запах і значні трудовитрати, необхідні для процесу фарбування, традиція поступово стала відходити в минуле. Чорнили зуби тільки заміжні жінки, незаміжні жінки старше 18 років, повії і гейші.
В наш час є всього кілька місць, де можна побачити охагуро - в п’єсах, в ханаматі (район проживання гейш), під час проведення деяких свят і у фільмах.
А ось ще декілька цікавих фактів. У Радищева “Подорож з Петербурга в Москву” є такий опис: “Параска Денисівна, його молода дружина, біла і рум’яна. Зуби як вугілля. Брови в нитку, чорніше сажі.” Звідки така мода, невже від японок?
Ось ще одна історична цитата: “Білизна шкіри дуже цінувалася. Щоб підкреслити її, жінки фарбували зуби в чорний колір і малювали на грудях тонкі червоні смужки, ніби вени, що просвічують крізь шкіру.” До речі, карієс в часи середньовічної Європи вважався панською хворобою і ознакою значного фінансового достатку. Тому тодішнім панянкам статус не дозволяв мати здорові зуби.