Ніхто б не знав про існування цього огірка, якщо б не імператриця Катерина ІІ. Подорожуючи по Україні, вона мала нагоду випробувати цей овоч і закохалася в нього назавжди. Ніжинським комерсантам було суворо наказано забезпечувати царський стіл місцевими огірками, і вони це робили аж до революції. У комуністів, вічно зайнятих боротьбою з світовим імперіалізмом, не було часу займатися хлібосолами, але потім на прилавках соціалістичних магазинів таки з’явилися банки з огірками сорту “ніжинський”.
Взагалі, Чернігівська область, у тому числі і розташоване у цьому регіоні найбільше в Україні село Кобижча тісно пов’язана з сільським господарством, яке багате не одними лише огірками. Ще в часи Катерини та її наступників на царському престолі комерсанти примудрилися поставляти до двору не тільки замовлений овоч, але і безліч інших - помідори, баклажани, квасоля та кабачки, які хоч і не виділялися серед аналогічних продуктів з інших місцевостей, але мали почесне клеймо “ніжинські”.
Поява чернігівських сільгосппродуктів в царських кухнях мало для місцевих купців ключове значення. Страви з їх “участю” розсмакували представники іноземних посольств і просто високопоставлені закордонні особини і замовляли огірочки собі. Таким чином, ніжинський огірок дуже розширив “географію поїдання” і навіть зберіг її до сьогодні. Як стверджують на Ніжинському консервному комбінаті (ТМ “Ніжин”) огірок експортується в понад 70 країн.
На жаль, “ніжинський” вже не той, що був раніше. Сорт практично не культивується, оскільки він виявився нестійким до нових хвороб. Натомість йому селекціонери вивели більш живучий “новоніжинский”, який, як стверджують, за смаковими якостями не поступається знаменитому попереднику. Те, що ви можете побачити сьогодні на прилавках, і є той самий “новоніжинский”.