Похмурі величні руїни з червоної цегли височіють над полями, нагадуючи про минулу велич міста. Вони різко контрастують з тендітною архітектурою сучасних храмів. Кілька непошкоджених будівель допомагають уявити, якою була столиця під час свого розквіту.
Центр стародавньої столиці розташовувався на острові шириною 4 кілометри, біля злиття річок Лопбурі, Пасак і Чао-Прая. Острів був у свій час оточений 12-кілометровою стіною, зруйновані фрагменти якої можна побачити у фортеці Пхом Пхет (Phom Phet) у південно-східній частині. Тепер острів перетинає мережу широких доріг, а нещодавно зведені будівлі насилу уживаються поруч з древніми руїнами.
На той час, звичайно, ні в Аютхаї, ні в інших куточках Таїланду не був розвинений курортний бізнес, зате зараз на сайті rest-thailand.ru ви можете дізнатися про кращі місця відпочинку у цій чудовій країні.
Назва «Аюттхая» походить від імені індійського міста Айодхаі (на санскриті – «непереможний»), місця, де, за легендою, народився Рама, герой епосу «Рамаяна». Місто Аюттхая було засноване в 1351 році, і воно швидко розрослося за рахунок розширення торгових шляхів між Індією і Китаєм.
Заповнивши собою політичний вакуум, який утворився після падіння кхмерської імперії Ангкор і тайського королівства Сукхотай, Ayutthaya у середині XV століття контролювала місцевість більшу, ніж територія сучасного Таїланду. Вся побудована на каналах, деякі з яких дожили до наших днів, Ayutthaya зросла у величезне претензійний місто, де у 1685 році проживав один мільйон осіб – кількість населення на той час була у два рази більшою, ніж у тодіщньому Лондоні. Люди жили переважно в плавучих будинках, розсипаних по 140-кілометровій мережі каналів.
Незліченні багатства Аюттхаї приваблювали сюди натовпи іноземних купців, особливо у XVII столітті. Один час тут оселилися торговці приблизно 40 національностей, в тому числі китайці, португальці, голландці, англійці та французи, багато з яких жили у власних кварталах і мали свій порт для експорту рису, лісоматеріалів, спецій і шкіри.
З чималою політичною вправністю королі Аюттхаи зберігали незалежність від зовнішньої влади, в той же час, використовуючи свій космополітичний вплив. Вони наймали іноземних архітекторів і мореплавців, брали японських самураїв охоронцями і навіть призначали приїжджих на посаду прем’єр-міністра, так як вони могли наглядати за іноземною торгівлею, не вплутуючись в звичайні придворні інтриги.
У 1767 році 400-річному золотого віку стабільності і процвітання раптово прийшов кінець. Після 200 років періодичних конфліктів бірманці захопили і зруйнували Аюттхаю. У війні були захоплені десятки тисяч полонених, яких відвезли назад до Бірми. Місто, в якому навіть від ватів залишилися лише руїни, неминуче заросло джунглями, але пам’ять про нього витримала випробування часом: архітектори нової столиці на острові Раттанакосін в Бангкоку увічнили аюттхайські споруди скрізь, де тільки можливо.
