В сьогоднішньому огляді історії п’яти київських будівель, про які найбільше люблять розповідати різномасті страшні «байки». Звичайно, скептики можуть стверджувати, що легенди вигадують, щоб догодити охочим до гострих відчуттів туристам. І в чомусь вони безумовно мають рацію.
«Зелений театр» на Парковій алеї
По суті, «Зелений театр» не є будинком, але саме на його частку доводиться, як мінімум, два десятка всіляких містичних легенд. Найпопулярніша з них - про таємничого Господаря «Зеленки», якого нібито повинен привітати кожен, хто відвідає це місце.
«Господар» - персонаж досить безликий. У післявоєнні роки «мешканці» руїн вважали його уособленням Гітлера, як втілення абсолютного зла, пізніше з’явилася версія сатаністів про те, що «Зеленкою» керує сам диявол. До слова, в 50-х роках минулого століття це місце облюбували бандити, які, за даними деяких дослідників, частенько ховали там від очей людських трупи своїх жертв. Що саме дуже сприяло народженню похмурих легенд про привидів і живих мерців, які шукають помсти.
Також, є чимало історій про те, що під театром є значних розмірів підземна частина, яка існує ще з X століття. Легенда свідчить, що входити в катакомби дуже небезпечно, адже в підземеллях можна не тільки безповоротно заблукати, але і зустріти безліч духів, привидів та іншої подібної нечисті.
Будинок Булгакова
Будинок творця містичного «Майстра і Маргарити» овіяний легендами не менше, аніж сам Михайло Булгаков. У будівлю №13 на Андріївському узвозі письменник з сімейством заселився в 1906-му році, щоб прожити там рівно 13 років. Незважаючи на те, що з літературознавчої точки зору Будинок Булгакова більш пов’язаний з твором «Дні Турбіних», добрий десяток легенд цієї будівлі «виткані» за мотивами «Майстра і Маргарити».
Так, в будинку №13 час від часу бачать обриси жінки, яку практично відразу охрестили Маргаритою, і привид Майстра. Ще в цій будівлі «живе» домовик, який дуже не любить ремонти, кіт Бегемот, і дві безіменних примари - одна світлий з ріжками, а друга з темними.
Сулимівка
Садиба Сулими в Києві є класичним будинком з привидами, про який ходять, як мінімум, три страшні історії. Її потойбічним мешканцем вважався колишній господар - Яким Сулима, нащадок старовинного гетьманського роду. Відомо, що будівництво садиби було задумано Якимом і його дружиною Уляною в 1833-му році. Але ще до закінчення будівництва, в 1840-му році, Сулима трагічно загинув. За однією з версій, причиною смерті стало вбивство, по другий - нещасний випадок. Недовго посумувавши, його вдова вдруге вийшла заміж за генерала Миколу Ловцова. Якраз після цього і почалася містика. Мешканців та гостей добудованої садиби почав лякати привид Якима Сулими, якому, нібито, дуже не сподобалася «зрада» його благовірної.
Відзначимо, що після смерті Уляни будівля на Лютеранській відійшла під притулок для малозабезпечених городян. Саме після цього привид Сулими припинив свою руйнівну діяльність. Замість нього почали діяти «неідентифіковані» сили. Жителів «Сулимівки» почали атакувати камені і дрібні предмети, що казна-звідки зірвалися. Апогеєм розгулу «нечисті» стала масштабна пожежа, що сталася морозної ночі 1896 року.
Замок Річарда
Ще один будинок з привидами - замок Річарда на переповненому легендами Андріївському узвозі. Його страшна історія така: замок звели в 1902-1904 роках для київського підрядника Дмитра Орлова. Підрядник мав намір використовувати його як прибутковий будинок, просто кажучи, здавати кімнати в оренду. У 1911-му році Орлова застрелили, а будинок, в якому він толком і не встиг пожити, почав обростати страшними історіями.
Замок за адресою Андріївський узвіз, 15 продали і стали використовувати, як і було спочатку задумано. Але мешканці в шикарних кімнатах довго не затримувалися - людей лякали страшні стогони і виття, що лунали в непогожі, вітряні ночі. Кияни моментально приписали всі «безчинства» на нечисту силу, благо місце і час того дуже сприяло.
Особливо завзяті «мисливці за привидами» погрожували знести красивий пам’ятник неоготики. Врятував Замок Річарда історик Степан Голубєв, якому «пощастило» жити там. Голубєв розповів усім, що «голоси привидів» мають «людське» походження. Нібито мстиві будівельники, у яких був конфлікт з господарем (а за іншою версією з господинею) будинку, навмисне залишили в камінах яєчну шкаралупу, яка і «вила» при поривах вітру.
Людей слід оцінювати не по словам, а по їх вчинкам. Саме так думає депутат Микола Негрич, і старається керуватися цим принципом у своїй суспільно-політичній діяльності. В той час, коли інші «кормлять» пустими обіцянками, Микола Михайлович робить дійсно добрі справи для мешканців Солом’янського району.