У 60-х роках минулого століття ім’я цього “золотого хлопчика” гриміло на весь світ. Він прославився виконанням пісень Sole mio і Jamaica, переміг на конкурсі Сан-Ремо.
Нещодавно 71-річний легендарний співак на фестивалі мистецтв “Слов’янський базар” у Вітебську, де його запросили в якості члена журі, офіційно оприлюднив свій намір остаточно піти з сцени. Причиною назвав погане самопочуття, зокрема після інсульту у нього загострилися проблеми з ногами. На сцену фестивалю йому довелося підніматися зі сторонньою допомогою, а стояв він, спираючись на спинку стільця і тростину.
Восени він планує відправитися в прощальний гастрольний тур, після чого повернеться до власного бізнесу: на початку 1970-х років він вже робив десятирічну перерву в музичній кар’єрі і займався кінопродюсуванням, а також відкрив неподалік від будинку магазин продовольчих товарів, кафе-морозиво і пекарню. Зараз співак має намір зайнятися викладацькою роботою.
До речі, на сайті http://textp.net/2984-fabrika-mogla-kak-mogla.html можна знайти тексти пісень багатьох відомих виконавців.
Робертіно Лоретті народився 22 жовтня 1946 року в Римі в багатодітній родині - він був п’ятим з восьми дітей. Природа нагородила його неймовірним чистим голосом, хлопчик з шести років почав співати в церковному хорі, а ще через два роки - в хорі Римського оперного театру.
У 1960 році під час виступу в одному з римських кафе його помітив відомий італійський комік і актор Тото, який прийшов туди разом з датським телепродюсером Сайра Вольмер-Серенсеном. Останній умовив батька Робертіно укласти з ним контракт.
Так у віці 14 років Лоретті почав гастролювати в дуже щільному графіку по скандинавським і іншим європейським країнам - не бував вдома місяцями і давав до трьох концертів в день. У Данії він знявся в кіно і записав кілька платівок, які моментально принесли йому популярність.
Якраз на датському лейблі Triola Records вийшов його сингл « ‘O sole mio» - ця пісня згодом стала однією з візитних карток співака і, мабуть, другою за популярністю його річчю після «Jamaica».
Незабаром його слава поширилася і на Сполучені Штати - вже в 15 він виступив в Карнегі-холі в Нью-Йорку. Своєрідним обхідним шляхом Лоретті став відомий і в Італії, до якої якраз дійшли чутки про його оглушливий успіх за кордоном. На батьківщині співак з тріумфом виступив на багатьох важливих музичних фестивалях і конкурсах.
Професійна преса порівнювала його з Енріко Карузо - більш прискіпливі італійці проводили паралелі з іншим «спадкоємцем» легендарного співака Беньяміно Джильо, а французи і зовсім охрестили Робертіно «новим Карузо».
Його чарівний дитячий тембр, за який його називали «золотим голосом», незабаром зламався, однак Лоретті все ж продовжив кар’єру - вже як баритон.
У 1970-х його слава в Італії стихла, тому він зосередився на гастролірованіі за кордоном і зйомках в кіно. У Східній Європі і Радянському Союзі Робертіно полюбили відразу - і, здається, люблять досі. Вперше артист приїхав в СРСР тільки в 1989-му, вже після перерви в кар’єрі, і радянська публіка, що заслуховувала його платівки “до дірок” прийняла співака з розпростертими обіймами.