«Після 24 лютого ми почали активно збирати різноманітну гуманітарну допомогу у школі та в осередку «Свободи» у смт. Рожнятів. Привозили все це в Івано-Франківськ – у міську раду. Там діяв пункт збору допомоги для наших захисників і внутрішньо переміщених українців. Ми на регулярній основі збирали все необхідне, вантажили у мій бус і я відвозив це у Франківськ. За півтора місяця зробили близько 20 таких поїздок», — розповів Іван Качак тижневику "Свобода".
Після звільнення від ворожих військ населених пунктів біля Києва Іван Качак почав їздити туди з гуманітарною допомогою для людей, що постраждали від окупації. Його перша поїздка на передову з допомогою для військових була вже в червні.
« До мене тоді звернулись колеги-свободівці з Калуської міськради з проханням зібрати деякі речі і продукти для наших воїнів на фронті. Я звісно ж погодився і мені дали перелік необхідного. Знайти і закупити все вдалось доволі швидко, однак потім з’ясувалось, що на транспорт, який би цю допомогу зміг доставити, доведеться чекати ще кілька днів. Тож я зголосився все це завезти хлопцям своїм бусом», — каже волонтер.
Власне тоді пійлівчанин і поїхав вперше з гуманітарною допомогою безпосередньо на позиції наших військових. Вперше тоді ж і зіштовхнувся з реальною небезпекою, адже величезна територія була замінована, потрібно було знайти шляхи об’їзду. На щастя, його зустріли наші військові й вони лісами успішно добрались на позиції. Тож після цього і почались регулярні волонтерські поїздки на фронт.
Інші волонтери, з якими постійно перетинався Іван Качак, увесь час дивувались — як це директор ліцею, якому вже за 50, настільки часто сам їздить до наших захисників. Не менше дивувались з того, що людина в такому віці може проїхати за добу 1500-2000 км.
«Але скажу відверто – мені подобається цим займатись, подобається допомагати нашим ЗСУ. Кожен мусить викладатись по-максимуму задля нашої спільної мети. Це єдиний спосіб пришвидшити нашу цілковиту перемогу і остаточно знищити армію окупантів», — зізнається волонтер.
Корективи у свої графіки поїздок на фронт мусив внести через проблеми зі здоров’ям. Свою крайню поїздку в зону бойових дій, в район Гуляйполя, здійснив 18 грудня. Уже в дорозі, повертаючись додому, почав себе погано почувати, а вночі Івана Качака забрала до лікарні карета швидкої допомоги.
« Проблеми з нирками… 2 тижні я лежав в лікарні, потім ще 2 тижні лікувався вдома. Не було можливості везти допомогу хлопцям, адже надалі періодично відчував сильні болі" — зізнався пійлівчанин.
Це, звісно, не стало приводом припиняти волонтерську діяльність. Якраз настав такий період, коли хлопці з передової почали часто приїздити в місто. Хтось у відпустку, хтось на лікування, хтось на реабілітацію. Кожного тижня до волонтера звертаються 3-4 командирів різних підрозділів з проханням, аби ми зібрали ті чи інші речі або харчі й передали їх через хлопців, що повертаються на війну з відпустки чи лікування.
Потрібно розуміти, що наші воїни дотепер постійно потребують, здавалось би, елементарних речей: спальники, каримати, термобілизну, харчі швидкого приготування. На тому ж таки Бахмутському напрямку воїни часто змушені тривалий час їсти, воювати і спати на одних і тих же позиціях. Вони під постійними обстрілами, а тому часто банально немає можливості забрати рюкзак зі своїми речами. 5 хвилин і приміщення, в якому перебували всі твої речі, повністю зруйноване. Недавно один із наших воїнів розповідав, що за тиждень три його рюкзаки були знищені через ворожі обстріли. Подібне відбувається регулярно і з багатьма бійцями.
Певні види харчів також постійно в переліку того, що хлопці просять привозити. Так, держава сьогодні забезпечує військових необхідними продуктами, однак дуже часто вони просто не мають фізичної можливості щось приготувати, каже Іван Качак. Тому-то нерідко просять привезти звичайну мівіну, різні страви швидкого приготування чи енергетичні батончики… Наші жінки, зокрема освітяни, дуже добре навчились робити оці страви швидкого приготування, різноманітні супи, енергетичні батончики. Ми постійно їх пакуємо в ящики по 100-200 упаковок і відправляємо на фронт».
«Дякувати Богу, за весь час мого волонтерства не виникало проблем із тим, щоб закрити потреби хлопців. Річ у тім, що завдяки майже 30 рокам в освіті й тривалому періоду депутатства в районній раді мене знає дуже багато людей. Також маю контакти і хороші стосунки в великою кількістю підприємців області. Люди мене добре знають і довіряють, а тому дуже швидко зголошуються допомогти», — розповідає Іван Качак.
Часто навіть протягом доби, максимум за 3-4 дні, вдається закривати замовлення для бійців. Все це завдяки дуже добрим нашим людям, які продовжують допомагати попри непросту економічну ситуацію в державі, попри втому і виснаження, попри те, що вже понад рік триває повномасштабна війна. Український народ не можна перемогти. Як би нам не було важко – ми всі робимо одну справу заради перемоги над московітами, зазначає волонтер. Звісно, що за цей час налагодили співпрацю з виробниками і постачальниками. Ми обрали надійних виробників якісної продукції, а їм приємно співпрацювати з нами, адже ми регулярно робимо замовлення й вчасно все оплачуємо».
«Я постійно спілкуюся з нашими воїнами, що воюють у найгарячіших точках. Скажу відверто – хлопців дуже втомлює перебування на одних і тих самих позиціях… постійно в окопах. Звісно, вони не просто сидять в окопах, вони увесь час гатять москалів, знищують живу силу ворога у великій кількості… Але також втрачають і своїх побратимів. Все це психологічно непросто переживати, а особливо коли не відбувається просування вперед. Кажуть, що потребують сатисфакції у вигляді відвойованих українських земель, потребують зміни, руху, д?%B
