Через "донецьку прописку" і, можливо, кавказький типаж, військкомат спершу йому відмовив. Взяли до війська, коли прийшов удруге. Чоловік розповідає, що з дитинства мріяв бути десантником, і, незважаючи на 162-сантиметровий зріст, його таки взяли. Пішов на фронт, бо "це мій обов'язок, насамперед, перед сім'єю. Уточнює, що пішов воювати "не за владу, а за ту Україну, яку знав – вільну Україну", інформують "Вікна" з посиланням на КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради.
Його батьки, коли були студентами, вчилися в Маріуполі й залишилися там жити. У 2014 році вони повернулися в Азербайджан, а він лишився, бо "це моя земля". Тоді він з вагітною дружиною задля безпеки переїхав в Одесу, тому що "по Маріуполю лупили "Градами".
Розмовляє Емін російською, бо каже, що так його навчили батьки в дитинстві. Хоча пробує говорити й по-українськи. Його ранить, коли чує, що російськомовний не може бути патріотом України, бо він якраз є прикладом того, що це не так.
"Поранення отримав у Роботине на Запоріжжі. Ми йшли на бойове завдання, висунулися, і почався мінометний обстріл", – розказує Емін про той фатальний випадок, коли йому перебило ногу.
"Коли мене евакуйовували, нога висіла на жилах. Зі мною ніхто не сів у пікап, і мене всього кидало хвилин 40. Біль був божевільний. Хотів застрілитися в той момент, але не дотягнувся до автомата...", – згадує він найкритичніші хвилини.
Потім, коли місяць заживала кукса, Емін також потерпав від болю. Кожні дві години просив знеболювальний укол. Коли кололи, кукса німіла, але збільшувався фантомний біль.
"Фантомний біль – це коли ти думаєш, що в тебе є кінцівка і вона постійно болить. Може боліти коліно, під коліном, литка, п'ята, пальці, викручує суглоби. Біль настільки нестерпний, що хочеться на стінку лізти... Міняється погода – всього так і викручує. Пробуєш себе чимось відволікти, але біль не дає спокою, він – у голові. Переключити увагу не виходить. Неможливо ні про що думати чи зосередитися", – ділиться відчуттями чоловік.
Емін не терпить бюрократію й соціальну несправедливість. Не розуміє, чому ВПО, щоб отримати допомогу якихось 2 тис. грн, треба пройти сім кіл пекла. Дивується, як одні (чиновники, псевдоволонтери, нечисті на руку працівники ТЦК) можуть красти, брати хабарі й наживатися на війні, коли інші воюють і гинуть.
Чоловік пригадує, що коли приїхав у Франківськ, його психічний стан був надломлений. Але психологи добре попрацювали і зараз він вже посміхається, його тішать звичайні речі, сонечко...Посприяв цьому і приїзд дружини з донечкою з Польщі. І на відкритті фотовиставки на Promprylad.Renovation вони були разом зі своїм Героєм.
Емін – один з тих, хто погодився стати обличчям проєкту "Сталеві духом". Щоби розповісти про досвід війни і допомогти побратимам, яким важко здолати фантомний біль. Він і сам очікує на препапарат, який полегшить ці болі...
