Степан та Галина Макогони, очікуючи звістки про зниклого безвісти брата, отримали не менш страшну — про свого сина Андрія Макогона, йдеться на Фейсбук-сторінці Рогатинської громади на Івано-Франківщині.
"Він не виходив на зв'язок, знову боротьба за життя. За 26-річного воїна "Ареса" боролися у госпіталі лікарі, боролися побратими, боролися молитвами рідні. Адже вдома так чекала шестирічна донечка Адріана, яка щовечора притискалася до маминих грудей і шепотіла: "Коли повернеться татко?", — йдеться в повідомленні.
Захисник народився 10 червня 1998 року в мальовничому селі Верхня Липиця. Навчався у місцевій школі, а згодом хотів здобути європейську освіту. Тож у старших класах часто їздив до Рогатина, щоб з репетитором освоїти польську. Так доля привела Андрія до Польщі, де вступив до Вищої школи управління та адміністрування в місті Ополе. Освоював спеціальність "Управління бізнесом".
Там і зустрів своє кохання — Аллу. У 20 років Андрій уже знав, що таке справжня відповідальність, адже створив молоду сім’ю. А 15 липня 2018 року народилася донечка Адріана. Сім’я оселилася в тихому селі Нове Місто на Черкащині.
На початку повномасштабного вторгнення Андрій був у Польщі. Він не міг залишатися осторонь, тож на третій день перетнув кордон і приїхав додому. Спочатку записався у тероборону, згодом ніс службу у штурмовій бригаді. Пройшов складний бойовий шлях на Покровському та Донецькому напрямках. А у 2023-му підписав контракт і місцем його боротьби став теж один із найгарячіших відрізків фронту — Запорізький.
Головний сержант Андрій Макогін був не лише воїном, він був справжнім братом для своїх побратимів 6-ї механізованої роти 2-го механізовано батальйону 31 окремої механізованої бригади. Завжди підтримував, завжди прикривав. І неодноразово, ризикуючи собою, рятував інших, був кілька разів поранений, розповідають бойові побратими.
Він мав вижити. Обіцяв 12 лютого приїхати додому у відпустку, відвідати Верхню Липицю. Та свого життя не вберіг.
Андрій Макогін не зміг повернутися. Після поранення п’ять днів провів у реанімаційному відділенні, але його серце зупинилося. Не стало сина, батька, чоловіка, брата, побратима.
"Він залишився у вранішньому сонячному промені, що ніжно торкається обличчя його донечки, у її сміху, у її очах, які дуже схожі на татові. У серцях тих, хто пам’ятатиме. Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті, у наших вчинках, у нашій боротьбі. Висловлюємо найглибші співчуття родині, близьким і побратимам", — йдеться в співчутті від імені Рогатинської громади.
Про зустріч скорботного кортежу з тілом Героя обіцяють повідомити додатково.
