30 березня 2025 року поблизу Торського Краматорського району Донецької області солдат Василь Гавор загинув у бою, повідомила Рогатинська міська рада.
"Лютий… На календарі — 2025-й. Василь Гавор удома. Коротка відпустка, ще одна ротація. Він просить батька відвезти його на потяг до Львова — вперше за роки повномасштабної війни. Того дня все було інакше. Василь міцно обійняв батьків, і сльози, які так довго стримував, зрадницьки виступили на його очах. Намагався провести з рідними якнайбільше часу, ніби хотів запам’ятати тепло їхніх обіймів назавжди. Потім — крок назад. Швидка хода. Воїн пішов, не озираючись. Сів у потяг і залізничні рейки понесли його туди, де небо розривали вибухи, здригалася від снарядів земля, а війна не питала, хто ти і скільки тобі років. Туди, звідки наш земляк вже не повернеться ніколи", — йдеться у повідомленні.
Василь Гавор народився 26 липня 1985 року в мальовничому селі Воскресинці. Разом із сестрою зростав у люблячій християнській сім’ї. Дитинство навчило майбутнього захисника істинної любові до цього непростого світу. Він змалку розумів: Бог, рідна земля і праця — три святині, які треба берегти. І не просто чув ці слова від батьків, а намагався жити за ними.
Зростав звичайним хлопчиком — допитливим, щирим, завжди усміхненим. Друзям запам’ятався як людина, яка завжди допомагала і якій довіряли. Обожнював футбол. У місцевій команді його вважали "воскресинцівським Буффоном" — жоден м’яч не проходив повз ворота. Стояв на них, як справжній страж, навіть не підозрюючи, що одного дня йому доведеться захищати не футбольні, а життєво важливі рубежі.
У 1992 році Василь пішов до першого класу Воскресинцівської школи-садка І-ІІ ступенів, а згодом продовжив навчання у Васючинській ЗОШ І-ІІІ ст. Там ще більше розкрились його товариськість, доброта і відповідальність.
Після школи, у 2003-му, вступив до Івано-Франківського професійного училища, де здобув фах столяра. Працював у Бурштині, Сваляві, деякий час — за кордоном. Бачив багато міст Європи, які вабили новими можливостями, та земляк знав: його місце — вдома. Якими б прекрасними і зручними не здавалися інші країни, жодна з них не стала рідною.
Одного дня світ змінився: Василь Гавор зустрів свою долю — Оксану. Його серце, завжди наповнене любов’ю до рідних, тепер належало їй. Закохані створили сім’ю у 2011 році. А через три роки вперше стали батьками: спочатку раділи первістку Андрійкові, а у 2016-му народилася маленька Юлечка.
Василь Гавор обожнював своїх дітей. Мріяв дати їм найкраще, щоб росли гідними людьми. Він був добрим сином не лише для своїх мами і тата, а й для батьків дружини. Жив з ними в злагоді, вони ж цінували й любили зятя, як рідну дитину.
Його життя могло бути тихим, мирним, якби не ця війна. Вона забрала з дому в окопи одразу двох людей — татка й дідуся. Василь Гавор і батько дружини пліч-о-пліч стали до лав Збройних Сил України заради майбутнього сім’ї і родини.
Бойовий шлях захисника Василя почався у червні 2022-го в 52-му стрілецькому батальйоні 63-ї бригади, де виконував обов’язки пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів. Навчання було виснажливим, але чоловік ніколи не нарікав. Його сильні руки, що колись майстрували з дерева, тепер тримали зброю. Його гострий погляд, що раніше ловив кожен рух м'яча на футбольному полі, тепер уважно вираховував небезпеку.
З того часу він пройшов крізь пекло. Стояв на захисті Чорнобиля, де ворог намагався повернути смерть. Потім міст-примар — Вугледар і Бахмут (2023 рік), що стали синонімами стійкості й болю. Василь був серед тих, хто тримав їх до останнього. Коли Бахмут залишився за спиною, під кінець 2023-го почалася нова битва — Авдіївка. А 2024-му підрозділ захисника перекидають до Лиману, поблизу Торського. Там військовий отримує першу контузію. Пройшов реабілітацію, та не залишив своїх, знову повернувся у стрій.
За зразкове виконання своїх обов’язків отримав грамоту від командування свого батальйону до Дня Збройних сил України. Але найбільшу нагороду носив у середині — любов до тих, кого захищав.
30 березня 2025 року до Воскресинців принесли страшну звістку: "Василь Гавор — загинув…".
"Юля й Андрійко більше не зможуть радісно вигукнути у школі: "Мій тато вчора приїхав!". Оченята, такі схожі на татусеві, вже не засвітяться радістю зустрічі. Тепер вони повні смутку. Тато — у їхніх серцях і спогадах, у кожній сльозі мами, дідуся, бабусі й тітки.
Для дружини наш захисник назавжди залишиться сильним, коханим плечем. Для дітей — цілим світом, для батьків — гордістю, для побратимів — справжнім другом "Баксом", братом по зброї, а для своєї громади — символом стійкості.
Навічно в строю. Вічна пам’ять тобі, Український Воїне. Висловлюємо найглибші співчуття родині, близьким і побратимам", — йдеться у співчутті.
Раніше повідомлялося, що у лікарні помер 42-річний воїн Василь Передрук, який мешкав у Рогатинській громаді.
