Як різні покоління 36 років виступали на сцені і чого досягали, «Вікнам» розповіла режисерка театру Світлана Присташ.
Середа, 16 квітня. Близько 17:00 на сцені палацу культури «Юність» — шум, гам, хаос, лунають голосні репліки. Так проходить чергова репетиція зразкового дитячого театру «Чарівник». Режисерка дає настанови акторам та разом з ними швидко переміщується по сцені.
13-річна Марія Дембович займається уже п’ятий рік. А все почалось з того, що побувала з класом на виставі.
«Була під враженнями від переглянутого. Підійшла до Світлани Олександрівни й запитала, чи можна ходити. І з того моменту почала грати. Спершу була курчатком. Найяскравішою у виставі «36,6 котів» була головна роль Баронесси. На сцені відчуваю радість, адже театр — мій другий дім. Тричі в тиждень по годині на сцені, але хочеться більше, бо це приносить задоволення».
Поки з уроками встигає, але через рік доведеться покидати заняття в театрі. У школі також проходить курс драматургії, а в майбутньому хотіла б пов’язати свою професію зі сценою, бо страху виходити на неї немає.
«Мені подобається реакція залу: оплески, овації та вигуки «Браво!», «Молодці»». Мої рідні та друзі часто приходять на вистави, тішаться моїми успіхами. Коли почалась повномасштабна війна, ми виступали у садочках, робили багато вистав за донати, фестивалі благодійні проводили. Стараємось допомагати війську».
Зараз у «Чарівнику» займається четверо внутрішньо переміщених дітей — з Харкова, Запоріжжя та Донеччини. Серед них — і восьмирічна Валерія Скачко, яка 2022 року приїхала з сім’єю з Харкова.
«Я вдома ходила у театр: танцювала, вчила слова. Тому і тут з мамою шукали щось подібне. Двічі грала Козу, тричі — кошенят. Брала участь у багатьох виставах — найбільше запам’ятався «Кицин дім», «Паці на паті». Моя найбільша роль — у виставі «Дивовижна маленька баба Яга», з якою ми їздили у Житомир. Мені подобається театр, де нові друзі та гарна викладачка».
Ролі бувають різними за складністю, але всі вони цікаві. Валерія розповідає, що її батьки, бабусі, дідусі займались в театрі, тому і вона мріє бути великою актрисою.
«Слів буває іноді багато, іноді мало потрібно запам’ятати, але при будь-якому розкладі їх треба вчити. Тому просто це роблю. Мені подобається, коли нам після великих старань аплодують».
Режисерка зразкового дитячого театру «Чарівник» Світлана Присташ уже 36 років свого життя присвятила навчанню дітей, коли прийшла 19-річною після закінчення культосвітнього училища (нині — Фахового коледжу культури і мистецтв м. Калуша. — Авт.). А перед тим у шість років сама починала на сцені зі Снігурочки.
«Я прийшла працювати керівницею драматичного гуртка в 1989 році. Тоді ми обрали спеціалізацію «Казка» і я подумала створити театр. У 1998 році підтвердили звання зразковий та назвались «Чарівник». Моїм першим учням на той час було по 13 років. Їх було не більше 12. Першою поставили виставу «Лікар ай болить».
Зараз перші учні режисери приводять своїх онуків. Найбільша кількість дітей у театрі була до війни — це 42. Усі були залучені у виставі «36,6 котів». Тепер на сцену виходить 25-28 акторів віком від 6 до 14 років.
«Дітям, котрі ходять від першого класу, уже 14. Тож теперішніх новачків уже, як старші сестри, підтримують і допомагають, при потребі — підшивають тощо. Маємо шестеро хлопців. І це дуже багато для театру, бо зазвичай вони не рішучі, можуть і по місяцю придивлятись до репетицій».
За рік у «Чарівнику» ставлять по чотири вистави, на які збирають учнів навчальних закладів та вихованців садочків з усієї громади. Зазвичай це повні зали, а на «Миколая» — аншлаги. На прем’єрах обов’язково збирають гроші для допомоги захисникам.
«Діти дуже тішаться, що можуть долучитись. Розуміємо, що на дорослих виставах суми більші, бо інші глядачі, але ми вдячні всім, хто вносить свою лепту. Минулого тижня з двох вистав «Кицин дім» на ЗСУ передали 8700 гривень. Коли бабусі, мами плачуть від радості від своїх рідних на сцені — для цього вартує жити та творити».
Світлана Присташ пишається своїми талантами і якщо хтось з різних причин покидає театр, то прощається зі сльозами на очах. Прикро, але рідко хто з акторів продовжує в дорослому житті займатися творчістю, бо зазвичай батьки хочуть бачити дітей на більш фінансово престижній роботі.
«Я без цієї роботи не жила б. Якщо є діти, я маю до них підхід і нам разом все вдається, то я на вірному шляху. Якщо біжать обніматися — значить, люблять. Пишаюсь своїми дітьми. Звісно, що роблю зауваження, але ми це обговорюємо. Адже постійно є виховна робота щодо дисципліни, порядку, благодійності та життя. У цих дитячих очах — стільки щирості! Вони не вміють брехати».
Нещодавно «Чарівник» повернувся з Гран-прі з Всеукраїнського фестивалю з Житомира, обійшовши Одесу та Вінницю. Улітку 80% дітей (не всі мають фінансову можливість поїхати. — Авт.) збираються в Болгарію.
У 2024 році зразковий дитячий театр «Чарівник» святкував своє 35-річчя. Тоді міський голова Калуша подарував сертифікат на 5000 гривень, які спрямували на освітлення сцени. Управління культури, національностей та релігії допомагає фінансово на декорації та транспорт. Школа англійської мови — з рекламою та солодким столом для дітей.
«Всі мріємо про закінчення війни. Я особисто не хочу старіти, а мати здоров’я, щоб надалі продовжувати стрибати, навчати ще багато поколінь. Завдяки дітям я не старію! Пам’ятаю, як сама дивилась через шпаринку на репетицію, і коли тодішня керівниця, світлої пам’яті Олена Попович мене запросила зайти, то я з цієї сцени більше не вийшла. Це моя улюблена робота, моє життя — зовсім не шкодую про свій вибір».
Дітей, котрі хотіли б спробувати себе у театрі, «Чарівник» запрошує приходити у ПК «Юність». У житті навички акторства та виступів на сцені знадобляться. У приклад режисера ставить свого сина, який 10 років займався в театрі. Актором не став, але артикуляцію, мову, поведінку та правильне спілкування з людьми — виробив.
«Треба просто пройти й спробувати. Не всі приходять акторами, не всі вміють гарно чи голосно говорити. Але кожна репетиція дає свої плоди. Голос виробляється, вимова, артикуляція — ми всі вчимося потрошки. З кожним роком всі стають активнішими, розкутішими. Через 6-7 років — це справжні артисти! Наприклад, Валерія Скачко, яка до нас приїхала три роки тому, у свої 6 років була активною, а через півтора року зіграла головну роль у виставі «Дивовижна малесенька баба Яга». 8-річна дитина тримала весь зал! Тому кожен може спробувати проявитись», — підсумувала Світлана Присташ.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
