Спогадами про Героя з «Вікнами» поділилась його тітка Марія Грицак з Голиня — двоюрідна сестра матері Ярослава Комара — Ірини та хресною мамою його старшої сестри Ольги. Вона дуже тепло відгукується про племінника.
«Нашому Славчикові було лише 27, але він встиг стати світлом для багатьох. Був добрим сином, люблячим братом, справжнім другом. Він ніс тепло, радість і віру в те, що все буде добре. Таким ми його й памʼятаємо — щирим, світлим, незламним. Ми з кумою ровесники й діти у нас майже однакові, тому часто спілкувалися, ділилися і радісними подіями й не дуже... Коли Славік приїжджав у відпустку, Ірина ніби діставала крила, не могла натішитися…».
Раділи й друзі хлопця, бо він був настільки теплою, позитивною людиною, що всі довкола нього посміхалися. Марія Грицак часто казала кумі, що її син належить до рідкісної категорії чоловіків: галантний, розсудливий, уважний, люб'язний, толерантний і водночас — мужній, з чоловічим стрижнем, який відчуваєш навіть на відстані.
«Світлий промінчик… Він ніколи не скаржився, ніколи не нарікав... Навпаки, завжди підтримував інших, вселяв віру і надію на краще. Він був серцем родини й душею компанії. Своїм позитивом і вірою зігрівав усіх навколо. Його «все буде добре» стало оберегом для всіх нас. Славчик був з тих, хто творить добро мовчки, без зайвих слів, але з великою душею. Майже три роки служби — і жодного разу нарікання. Лише впевненість, доброта і світло в очах. Цей погляд з фото — ніби заклик до нас, живих: «Пам'ятайте, не забувайте, любіть так, як любив вас я...». Таких, як він, не забувають. Їх носять у молитвах, у сльозах і в усмішках, коли згадують: «А пам’ятаєш…?». Легких хмаринок тобі, наш Славчику, наш Ангеле».
Як раніше писали «Вікна», Ярославу Комару 29 березня 2025 року виповнилося 27 років. Хлопець закінчив спеціальність «Акторська майстерність» у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.
У юнацькі роки, як і більшість ровесників, шукав себе: працював у театрі, на заправці, і навіть встиг побувати на сезонних роботах у Чехії.
На початку повномасштабного вторгнення пішов у військкомат, але без військового досвіду його не взяли. А влітку 2022 року зателефонували, що є можливість укласти контракт — і він погодився. Пройшов закордонне навчання. У Волинській ППО прослужив до квітня 2024 року. Звідти потрапив у 65 окрему механізовану бригаду — став гранатометником. Через три місяці був поранений у праву ногу. Це сталося на Запорізькому напрямку під селом Роботине. У жовтні повернувся до побратимів, а 26 квітня 2025 року, на жаль, загинув під тим же Роботиним. У нього залишились батьки та дві сестри.
Ярослав Комар знайшов свій останній спочинок 2 травня 2025 року у ріднму селі Голинь.
Більше про захисника — в публікації "Славік був світлою та позитивною людиною".
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
