Ярослав Гелем народився у Калуші 7 травня 1991 року. Навчався в ліцеї №2 та Калуській гімназії, а з 9-го по 11 клас — у ліцеї при ІФНТУНГ. Вчився в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, а через три роки — у Харківському автомобільно-дорожньому університеті. Коли повернувся додому, займався комп’ютерами, згодом був механіком з ремонту машин.
«Як почалась повномасштабна війна, Ярослав 26 лютого пішов у військкомат. Він до того не служив і не мав військової кафедри. На той час батальйон ТрО уже був укомплектований і сина взяли у роту охорони при Калуському військкоматі. У лютому 2023 року перевели у 419 стрілецький батальйон, у складі якого відправився у Костянтинівку. З травня 2023 року з частиною був під Часовим Яром», — розповідає Галина Гелем.
Ярослав Гелем (другий зліва). Жовтень 2020 року
Ярослав Гелем (крайній справа) менш ніж за рік до повномасштабної війни
Коли дізналась, що син в полоні, — була щасливою, бо живий
Син, за словами матері, не радився ні з ким, коли прийняв рішення захищати країну. Залишалось тільки його підтримати.
«Він у нас: поміркований, спокійний, виважений, життєрадісний, розважливий. 9 липня 2023 року перетелефонував, що йде на завдання. Це для мене неочікувано стало стресом і дуже розхвилювало. 12 липня мав вийти на зв'язок. Я відкриваю Телеграм, бачу, що був онлайн, пишу: «Ти де?», а повідомлення не прочитане…».
Зателефонувала у військову частину, дізналась, що хлопців мають поміняти на позиціях. А вже через добу ніхто не відповідав на дзвінки.
«Я відганяла картини, які приходили в голову. Повертаючись додому, звернулась до вищих сил і через півтори години отримала відео з російських пабліків, на якому були восьмеро полонених бійців, серед котрих і мій син. Був день сильних переживань, а потім настало полегшення, бо син живий. Я тоді вважала себе щасливою», — пригадує Галина Гелем.
За два роки й місяць полону мама написала вісім листів, з яких до сина потрапили тільки три.
«Намагалась на папері передати свої відчуття. Вкладала в кожне слово енергію, любов та підтримку. А по змісту писала дуже коротко: у нас все без змін — всі живі, здорові. Навіть імен рідних не вказувала, щоб не нашкодити інформацією. Нотувала звісточки тоді, як була у ресурсному стані, відчувала підйом енергії, але в жодному разі не тоді, коли було прикро», — ділиться калушанка.
Відповідей від Ярослава не отримувала. У березні 2024 року Галина Гелем отримала звістку від родички полоненого, що військові разом у Суходільській колонії на Луганщині. Офіційне підтвердження надійшло у березні 2025 року. Тоді ж стало відомо, що в грудні 2024 року сина перевезли у тюрму міста Маріїнськ Кемеровської області РФ.
«У червні звільнилися Сергій Цюняк і Ярослав Пекар, котрі були разом з моїм Ярославом. У липні зателефонував ще один чоловік, який спілкувався з сином у Суходільській колонії. Усі відзначали його дуже хороший моральний стан — він навіть підбадьорював інших. Але візуально дуже худий. При нашій зустрічі виявилося, що при рості понад метр 80 сантиметрів Ярослав важить 59 кілограмів».
Спочатку — звістки від побратимів, а потім — віщий сон
Галина Гелем за понад два роки не дозволяла собі плакати, бо розуміла, що це не допоможе, а тільки загострить ситуацію. Заспокоювала себе, що син живий.
«Щоб не впасти у відчай, треба діяти. Коли отримали сповіщення про безвісти зниклих, я та ще двоє дружин полонених 15 липня 2023 року прийшли у військкомат. Майор Олександр Шаховець дав нам дуже вичерпну допомогу щодо документів, які за кілька днів вдалось оформити. 7 вересня 2023 року ми отримали з Червоного Хреста Росії підтвердження, що Ярослав у полоні», — пригадує подробиці Галина Гелем.
Мама їздила на мітинги в Івано-Франківськ та до столиці, а ще на зустріч у Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Тоді розуміла, що всі, хто в полоні, — такі, як Ярослав, а їхні рідні — такі, як вона.
Снився син вкрай рідко, але останній сон 6 серпня 2025 року був пророчим. Саме тоді й вирішила, що поїде на обмін, хоча до того не їздила ніколи.
«Стоїть Ярослав у чорній кофтині (24 серпня у такій приїхав на обмін. — Авт.) на відстані 30 метрів, я підбігаю й обнімаю з усією силою. Кажу, що дуже люблю та скучала і починаю плакати. Я прокинулася і розуміла, що зі сльозами вийшли емоції й зникло те заціпеніння, яке з’явилося зі звісткою про полон», — пригадує мама.
Наступного дня рідні отримали списки 1000 бійців, яких нібито готують на обмін. Серед них був і Ярослав. Це знову стало сигналом, тому 21 серпня пані Галина взяла квиток на Київ. Разом із дочкою, що проживає у столиці, машиною поїхали під білоруський кордон, але того дня обміну не передбачалось. За порадою прикордонника відправились у Чернігів.
«Там було багато людей: родичі, військові, поліція. Ближче до четвертої години дня 24 серпня подзвонили із СБУ і сказали, що Ярослава обміняли. Він не очікував, що ми зустрічатимемо — побачив тільки, як вийшов з автобуса. Емоції були, як уві сні...», — з усмішкою говорить мама.
Фото зустрічі мами і сина, яке облетіло всі соцмережі
Ярослав Гелем до 3 вересня перебуватиме на карантині на Вінниччині. Поки що коротко говорять телефоном. У Ярослава щодня — обстеження, опитування, тож душевна розмова ще попереду.
«За два роки у сина не було навіть нежитю. Сподіваюсь, що організм зрозуміє, що нема чого «вилазити» поганим болячкам і на здоров’я пережите не вплине. Телефонував мер Андрій Найда та питав, чи не проти майбутньої зустрічі сина. Ми ще з ним про це не говорили. Але стільки було енергетичної підтримки за цей час від рідних, друзів та незнайомих людей, а тепер — маса привітань із обміном сина, що на знак подяки вони заслуговують його побачити», — підсумовує Галина Гелем.
Ярослава Гелема також зустрічала сестра і племінник
Що відомо про обмін полоненими 24 серпня
Цього дня в рамках обміну повернулися воїни Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та цивільні. Більшість із них були в полоні ще з 2022 року.
Водночас у рамках чергового 68-го обміну були визволені восьмеро цивільних українців. Наймолодшому — 28 років, найстаршому — 65.
Зокрема, вдалося повернути в Україну журналіста Дмитра Хилюка, який був викрадений на Київщині в березні 2022 року, та Марка Каліуша, якого незаконно затримали окупанти у 2023 році.
Також вдалося повернути ексміського голову Херсона Володимира Миколаєнка, який був в полоні з 2022 року. Раніше він мав можливість повернутися, але свідомо відмовився від обміну на користь важкохворого співкамерника. Володимир наполягав, щоб перш за все врятували життя того чоловіка, адже його стан у неволі був критичним.
Серед звільнених цивільних громадян також був медик Сергій Ковальов з батальйону "Госпітальєри", який рятував життя захисників і цивільних під час облоги на заводі "Азовсталь".
Як стало відомо, додому на Прикарпаття повертаються Ярослав Гелем з Калуша, Олег Говдяк з Івано-Франківська, Михайло Жоновський з Рогатинської громади, Андрій Лотинець з Богородчанської громади.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
