37-річна інструкторка з водіння Мар’яна Явдошин закріплена за однією з автошкіл Калуша, але працює в Івано-Франківську, де з потенційними водіями «прокатує» екзаменаційні маршрути. Уже шостий рік вона вчить кермувати інших на своєму улюбленому «Рено». За освітою жінка юристка, але тривалий час працювала у Польщі та Великобританії, де також набувала водійського стажу.
«Коли повернулась із-за кордону, вчила свою сусідку Оксану їзді на її власній машині, без страховок у вигляді додаткових педалей тощо. Мені, попри різні треші, вдалось це зробити, на відміну від попередників. Після того як вона пішла складати на права, розповіла, що в автошколі є вакансія. Я це не сприйняла серйозно, але погодилась на авантюру. У той час стала першою в області інструкторкою. Спершу колеги-чоловіки думали, що я навчаюсь, але коли побачили у машині двох дівчат, то почали придивлятись. Категорично не погоджуюся з твердженням, що «жінка за кермом — це, як мавпа з гранатою». Зараз дуже багато жінок на дорозі уважніші за чоловіків, тому в стереотипи не вірю», — зазначає Мар’яна.
Навчання водіння інструкторка порівнює зі школою, де також є двієчники, середнячки та відмінники. Комусь потрібно п’ять місяців освоювати практику, а хтось — і до двох впорається. Щодо помилок, то найчастішою є не ввімкнений показник повороту. А найбільше сковує людину страх, особливо під час складення практичного іспиту.
«У мене була дівчина Оля. Їй важко давалось навчання, коли ми уже роз’їздились, вона ніби менше боялись дорожньої ситуації, водіїв та пішоходів. Втім одного разу зранку приходить і плаче. Я подумала, що чимось її образила. Через критику чоловіка сказала, що більше їздити не буде. Мені залишилось шукати підхід. Спершу заохочувала врегулюванням сидіння, дзеркал, потім прогрівом машини під приводом, що холодно. Відтак учениця не помітила, коли була в центрі міста. Є критичні переломні періоди в кожного і потрібно його пройти, а не зупинитися», — ділиться Мар’яна.
Про психологію, ТікТок та династії водіїв
Під час навчання доводиться бути й психологом, — ділиться інструкторка. Перші три місяці було важко саме морально, адже до кожного характеру потрібен свій ключик, як-от строгість чи переконання. Індивідуальний працює, адже ще жоден учень чи учениця не сходив (-ла) із дистанції.
«Цікаво спостерігати, як мої учні справляються з елементами та задачами, на скільки правильно та яким способом виходять з ситуації. Кожен раз проводимо самоаналіз. Робити помилки нормально, але на них вчитися — великий плюс. Коли людина сідає в машину і починаються страхи, то потрібно себе контролювати та взяти в руки. Проїхати перших п’ять хвилин, з головою поринути у кожну свою дію — тоді буде класний результат і без помилок. Також на дорозі варто бути егоїстом та уважним в першу чергу до свого авто, адже коли ти його пильнуватимеш — не зачепиш інші», — переконана Мар’яна Явдошин.
Серед робочих плюсів виокремлює відвідини різних місць та знайомство з багатьма цікавими людьми, з котрими старається підтримувати спілкування і після навчання.
«Дуже класно бачити на дорозі своїх учнів, котрі добре їдуть згідно з правилами дорожнього руху, особливо тих, хто боявся не просто рушити, а сісти у навчальну машину. Помічаю їх за «нашим» сигналом. Я дуже тішусь, коли складають практику і зразу їм у подарунок роблю емоційне відео на згадку. Адже близько чотирьох років веду ТікТок. Це суто для себе, але вже маю «живих» майже 10 тисяч підписників», — зауважує інструкторка з водіння.
Інструкторка навчає цілі династії водіїв
«На початку моєї практики був найстарший 70-річний чоловік, котрий уже помер. Був перший сумнів: чи зможу? Але я спуску не даю, тож кермувати він навчився, до аптеки сам потрапляв, як і ставив собі за мету. Потім вчила його одного сина й онука. Інший з невісткою поки що не приходили», — сміється.
Багато за шість років було: сліз радості та нервів, від того, що не виходило, нецензурних слів, але на це жінка не звертає увагу, адже головне завдання, щоб людина досягла мети з якою прийшла — навчилася кермувати.
Зараз інструкторка Мар’яна має від 20 до 30 учнів на місяць. Серед них — і з інших областей. Наприклад, одній із потенційних водійок до Івано-Франківська ближче, ніж до Львова.
«На мою думку, із закриттям багатьох сервісних центрів (зокрема, у Калуші та Надвірній. — Ред.) тільки ускладнились умови отримання водійського посвідчення. Важче «виловити» талони на здачу, зокрема, практики, велика кількість навчальних машин в Івано-Франківську, навантаження на інструкторів. Важко стало людям з віддалених місцевостей, де транспорт не так часто їздить. Тому доводиться з ночі займати чергу, щоб стати на здачу. Як на мене, це реформа була не на часі», — впевнена Мар’яна.
«Ще ніхто після мого навчання не йшов без прав»
Також Мар’яна Явдошин вважає поділ навчання на теорію та практику неефективним.
«Після вивчення теорії проходить багато часу, щоб учень склав її та перереєструвався на практичні заняття та в проміжку не забув ПДР. За старою системою, коли йшло паралельно одне з іншим, то людина більше розуміла. Було легше і фізично, і психологічно. Тому обирайте правильну автошколу та інструкторів, котрі люблять свою роботу та готові поділитись її частинкою. Саме фанат своєї справи зробить вас впевненим водієм. Від його передавання навичок простіше одразу з навчальної машини пересісти у свою, без жодних проблем та страху. Якщо інструктор зацікавлений, то все складається само собою», — ділиться інструкторка з водіння.
Викладачка переконує: не буває людей, з якими неможливо досягнути класного результату.
«Є такі, що мають мотивацію, але їм важко їзда дається. Старші жінки потребують більше часу, хоча досвідчені франківські інструктори казали, що толку з них не буде. У мене таке не проходить: ще ніхто після мого навчання не йшов без прав. Вчитися водити машину — це безпека, бо потім кожен возитиме свою сім’ю та дітей. Те, що бачу на наших дорогах зараз, — абсолютно протилежне», — ділиться Мар’яна.
Тепер, розповідає співрозмовниця, хлопців у зв’язку з війною поменшало: колись з усієї групи могло бути тільки дві жінки. Але багатьом цікаво, що жінка може навчити. Хтось заради експерименту пробує, але є і ті, кому дивно досі бачити за кермом не старшого вусатого дядька.
«Марія Яцьків — моя улюблениця серед учнів. Вона була середнячком, але потім від їзди отримувала кайф. Важливо за кермом не бути весь час у напрузі, бо тоді немає сил за один раз 400 кілометрів проїхати. Вона згодом як досвідчений водій включала у машині музику на повну гучність і насолоджувалась процесом», — пригадує інструкторка.
Зранку Мар’яна Явдошин пересідає з водійського на пасажирське крісло, а приблизно о шостій вечора — навпаки. Інколи у вихідні працює, адже має до кожного індивідуальний підхід. Комусь треба частіше займатися, у когось — обмежений термін навчання у зв’язку з виїздом за кордон.
«Я мрію про завершення війни, припинення вбивства нашого народу, спокій та хороше життя багатої та розумної нації. Щоб нарешті Україна була кращою за США, Англію і ніхто не хотів туди їхати, бо вдома найкраще. Я зі свого боку нікуди не дінуся, тому буду продовжувати вчити інших їздити. Мій принцип: навіть якщо людина прийде з нульовим рівнем, докладу максимум зусиль, щоб сіла за кермо своєї машини. Мій прекрасний колектив — це окрема любов, адже тут завжди готові підтримати та допомогти. Тому поки є сили та здоров’я — ми вчимося», — підсумовує донедавна єдина інструкторка на Франківщині.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
