Ігор Вовчук навчався у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї-інтернаті в селищі Богородчани. Згодом закінчив коледж фізичного виховання, а вищу освіту здобув у Львівському державному інституті фізичної культури. Проходив строкову службу в армії.
«З 2015 по 2017 я добровільно взяв участь в АТО. Був на Донеччині та Луганщині у складі 131 окремого розвідувального батальйону. З 2022 по 2024 виконував бойові завдання з 79 калуським батальйоном 102 окремої бригади ТрО на Запорізькому напрямку. Себе загалом не вважав військовою людиною, але багато років був у цьому середовищі», — ділиться Ігор Вовчук.
Перша пісня — про втрату на війні молодшого брата
Пісенна творчість розпочалась після АТО, коли навчався когнітивно-поведінкової терапії. Програма передбачала елемент творчості як зміну способу мислення та життя.
«У той час я активно практикував абсолютно все, що давало мені навчання. Зрозумів, що творчість має великий вплив на моє життя, адже вона асоціювалася з вмінням себе творчо виражати. Коли закінчив магістратуру в Прикарпатському університеті, поставив собі дедлайн для написання першої пісні. Зараз уже є 7 записаних пісень, які будуть звучати в ефірах. Я не тільки їх виконавець, але й автор слів та музики. Перша була про проживання втрати на війні молодшого брата», — ділиться Ігор.
Тоді творчість допомогла не застрягати в проживанні, а прожити втрату. Пісні ветерана — про сходження, підняття після важких життєвих подій, становлення, зміну мислення, цінностей, способу життя. А ще — про здатність бути й відчувати.
«Мій тато був музикантом, він 16 років грав по весіллях і керував оркестром, викладав у музичній школі. Один рік і я ходив на баян, а в студентські роки у гуртожитку вчився грі на гітарі. Я виріс у музичній атмосфері й зрозуміло, що здібності сформувались. Зараз моя творчість набирає напівпрофесійної діяльності».
Його війна на 80% складалась з важких періодів та місць. Те, що зараз він саме тут, — це робота над собою, тому хоче цим ділитись з іншими, бо пройдений великий особистий шлях. На думку Ігоря Вовчука, з військовими можуть працювати ті, хто зможе витримати їхню присутність. І це не обов’язково повинні бути виключно військові психологи.
«У мене зараз немає повторної ретравматизації (знову переживання емоційних травм через тригери. — Авт.). Я абсолютно вільно можу слухати те, з чим хлопці приходять. Ми зазвичай на групових заняттях обговорюємо їхній досвід, який треба вміти почути та підкреслити те, що людина відчуває, як мислить, якими можуть бути її фонові відчуття. Мені здається, що я від народження був психологом. Для мене ця професія завжди здавалась романтичною», — зазначає ветеран-психолог.
«11 років — мій біль і моя радість одночасно»
Своє життя співрозмовник розділяє до 33 років та після участі у війні. За його словами, в людини не до кінця є вибір, адже вона опиняється в тій точці, де опиняється. Питання в тому, чи не опирається розвитку подій. У 2015 році в нього не було чітких планів на життя, тому сукупність факторів вплинула на рішення стати на захист держави, про яке не шкодує. Останніх 11 років вважає своїм найбільшим болем та радістю одночасно, тому що це шлях його реалізації.
«Психологія у 2017 році — спосіб мого повернення та відновлення. Тоді з’явилася потреба у знаннях, в розумінні того, що відбувається, бо здавалось, все що найважче пройшло, воно позаду і хотілось повноцінно жити. Психологія виявилась тим інструментом, що був під рукою. Я почав багато вчитись, у мене спальня була обвішана листками з програмами, які ми вивчали. Практикував зранку до вечора. Виникла необхідність чітко розуміти, куди я йду, що роблю і налагоджувати ритм життя. Довелось прийняти багато вольових рішень, щоб змінити спосіб, звички, переглянути пріоритети й розуміти взагалі, які цінності я успадкував після війни», — пояснює Ігор Вовчук.
Нещодавно у себе в кабінеті психолог знайшов подяку, датовану 2019 роком. У той час працював як тренер з родинами загиблих та брав участь у засіданні комітету Верховної Ради з питань ветеранів. Крім цього, навчався і мав іншу основну діяльність та роботу. Більш системно психологом працює останній рік: спочатку на постійній основі в благодійному фонді «Карітасі», а тепер — у ГО «Чисті серця Калуш». Крім того, індивідуально консультує понад 10 людей, тож зустрічі відбуваються практично щодня.
«Громадська організація «Чисті серця» — про ветеранів та їхні родини. Будь-які наші ініціативи полягають в тому, щоб ми сьогодні робили певну безбар’єрність між ветеранами та суспільством. І це б зняло доволі багато напруження. Ветерани — дуже класні хлопці, просто потрібно розуміти, з чим вони повернулися. Ми допомагаємо їм знайти розуміння, хто вони є насправді. Їхній статус — не вада, просто певний досвід вплинув на звички, цінності, здатність комунікувати, обирати, бачити пріоритети. Коли вони проводять паралель між тим, що війна закінчилась у минулому, але є щось успадковане, то фактично мають здатність відділити себе від того досвіду, з яким повернулися», — додає Ігор Вовчук.
На групові заняття двічі на тиждень приходить до восьми людей. Кожен має можливість висловитися. Нікуди не поспішаючи, разом п’ють чай, говорять про спільні зацікавленості та те, що відбувається в країні. У середу працює арттерапевтична група, а в п’ятницю — дві групи для підтримки ветеранів, людей з досвідом війни та ресурсна група творчості. Останнє, каже Ігор Вовчук, придумали для того, щоб ветерани та їхні родини вміли виразити себе і через творчість показати суспільству. Серед учасників занять є люди, з якими Ігор служив, тому їхні душі бачив на війні, коли брав у руки гітару. Ветерани запалюють і його внутрішній вогонь творчості.
«За останній місяць вони почали проявлятися. Серед них — боєць, який буде друкувати збірку своїх віршів, інший — романтичні речі пише. Мама ветерана просить покласти на музику її поезію. Є ветеран, треки якого в стилі реп мали до мільйона переглядів. Ілля Тітко книгу написав. Питання творчості, звуку та музики могло б працювати по-іншому та формуватись у здоровому колі, ветерани комунікували б між собою. А ті, хто досі в зоні бойових дій, можуть розуміти, що є середовище, де їх чекають і вони по поверненню зможуть реалізуватись».
Психолог додає, що минулого тижня військовий у відпустці «виливав» свою історію про біль та втрати на студії звукозапису. Йому, пояснює психолог, не потрібно до кінця знати про лікування творчістю. Достатньо — розуміти інтуїтивно, що потрібно не соромитись чи себе за щось картати.
Спорт може стати дієвим способом повернення до життя
Зараз Ігор працює над проєктами, які будуть пов’язані із фізичною реабілітацією.
«Кожен ветеран має фізичні травми, вади, й саме спорт може бути дієвим способом до повернення. Я сам до війни багато років грав у футбол. Зараз спорт — невіддільна частина мого життя. Наступний наш проєкт буде пов'язаний з тейквондо, яким я певний час також займався. Хочемо кожному ветерану в силу його антропометричних даних, запиту, фізичних можливостей зробити дорожню карту, щоб навчити навичок зберігати здоров’я і підтримувати його. Наприклад, як правильно бігти, у якому взутті, або чому не варто це робити на твердому покритті після тривалого носіння бронежилета; який спорт працює на зміцнення м’язів, на гнучкість тощо», — розповідає Ігор Вовчук.
У зоні бойових дій ветеран займався з фітнес-гумками, а в посадках з побратимами могли на зрубаний пеньок вистрибувати й дві гілки використовувати як бруси, — таким чином підтримували фізичну форму. А після перших прильотів пробував побратимам допомогти правильно це прожити та повернутися у стрій.
«Зараз в Івано-Франківську будемо реалізовувати грантовий проєкт, участь у якому зможуть взяти всі охочі. У ньому працюватиму психологом, але й формував ідею, як поєднати психологічну реабілітацію із навичками спорту», — акцентує психолог з бойовим досвідом.
Сам Ігор Вовчук пройшов свою війну та період опісля без жодної краплі заспокійливого. Все пережив, переконує, на власному ресурсі. У першу чергу завдячує психології й сформованим навичкам стабілізації.
«Найважчий спогад — це втрата на фронті молодшого брата. До того, ще й перепліталась важкість війни, постійні прильоти, відчуття несправедливості. Прожив все без зайвого застрягання. Впродовж семи днів у мене накопичилась енергія і за три я писав пісню «Сповідь» із сльозами».
Військовими треба бути на війні, а далі — повертатись у цивільне життя
Для Ігоря Вовчука психологія, військовий досвід, творчість — це про життя, тому вони є нерозривними.
«Військовим потрібно бути до того моменту, доки воюєте, але якщо хочете мати повноцінне життя, то треба закінчити бути воїном в той день, коли повертаєтесь. Суспільство живе абсолютно за іншими правилами та законами. Людина з загостреним почуттям справедливості, з досвідом, з яким повертається, з цінностями, якщо залишатиметься постійно в спогадах на війні, то тут не знайде себе, бо довколишнім не обов’язково розуміти та підлаштовуватися. Якщо ви хочете мати повноцінне життя та сім’ю, то потрібно забути про те, що ви військовий. Коли зняти з себе броню воїна, вам здаватиметься, що ви будете надто оголений та вразливий, але суть в тому полягає, щоб зуміти її зняти й надалі вільно дихати в житті. Це як з рани відірвати бинт, щоб її знову обробити. Треба вміти дозволяти собі проживати абсолютно все, що є. У цьому і полягає дорога зцілення», — вважає психолог.
Щодо мрій, то багато років співрозмовник не міг їх сформувати. З часом зрозумів, що вони є абсолютно прості, закономірні: вміння комунікувати, бути у суспільстві, при власних відчуттях, емоціях, бути цінним для себе, для своїх близьких, робити приємне і бачити красу.
«Я мріяв, щоб вийшов альбом. Записавши його, розумію, що це перший етап творчості. Не важливо, скільки й де людей має це почути. Питання в тому, щоб я більше розвивався. Відчуваю всередині великий потенціал і мрію, щоб він розкрився. У перспективі буде і концерт», — підсумовує Ігор Вовчук.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
