У інтерв’ю «Вікнам» волонтер і бізнесмен розповів про свій шлях, підтримку дружини і приклад для сина.
Романе, коли у Ваше життя прийшов спорт?
— Я змалечку займаюся спортом. Колись дивився фільми, де знімались відомі актори й хотів бути схожим на них: Арнольд Шварценеггер, Сильвестр Сталлоне, Жан-Клод Ван Дамм, Чак Норріс, Джекі Чан. Спорт — це моє хобі і я раз в рік змінюю посилений вид діяльності. Боротьба, плавання, карате, бокс, біг, кросфіт, заняття у різних спортзалах — те, що пробував за останні роки. Колись по кросфіту займав перші місця, по бігу входив у п’ятірку з 200-300 учасників. Ще в школі та університеті мав перемоги на обласних та всеукраїнських змаганнях з боротьби та карате. Я без спорту не можу, і якщо я витрачаю на це час, то треба з користю.
А чому серед всього обрали бодибілдинг?
— Займаюсь в залі понад 15 років, професійно — три. А виступати на турнірах з бодибілдингу почав цього літа, до чого готувався впродовж восьми місяців. Це напевно більше було для візуалізації, щоб зробити гарну фігуру і показати хорошу картинку. Люблю експериментувати, в тому числі й займатися садизмом відносно собою (сміється. — Авт.).
Яких результатів вдалося досягнути?
— За такий короткий термін я став дворазовим чемпіоном України, абсолютним чемпіоном, бронзовим призером світу. Здобув карту професійного атлета, що дає доступ до професійних світових змагань та виступів в «абсолютці». Зараз хоча б рік треба відпочити й буду готуватись до світового чемпіонату.
Влітку я став чемпіоном України, а 8-9 листопада у Львові — абсолютним. Тут на змаганнях зібралися попередні переможці у різних категоріях: співвідношення росту до ваги, віку тощо. Загалом було понад 20 учасників, адже у кожній категорії — від 5 до 7 спортсменів. А в «абсолютці» нас було п’ять.
Чим потрібно жертвувати, щоб мати такий вигляд та результат?
— Тут потрібний чіткий контроль, дисципліна та обмеження, особливо в останні тижні перед змаганнями. На першому місці — харчування: слідкуєш за грамажем білків, жирів, вуглеводів. Я кожен продукт важив. Друге — сон, бо якщо не будеш спати, то їжа правильно не засвоїться, не буде апетиту, а від цього — і прогресу. І насамкінець — тренування. Коли готувався, то в тиждень могло бути 14 тренувань — по два щодня. Маю декілька тренерів, що мене ведуть, готують та перевіряють.
Що в результаті можна їсти й чи бувають дні, коли ви дозволяли собі улюблене?
— Вісім місяців особливих чітмілів (чітміл (англ. "cheat meal" — "обманне приймання їжі") — заздалегідь заплановане, контрольоване приймання їжі, коли людина дозволяє собі вживати продукти, які зазвичай виключає з раціону під час дієти. — Авт.) не було, тому я чекав закінчення змагання, бо після цього зможу з’їсти, що хочу: хліб, горіхи, на сніданок — вівсянку з фруктами. В останні два тижні була жорстка підготовка, а з нею — обмежена кількість води, їжі. Ти перевиснажений, а продукти навіть сняться. Я бутербродна людина, тому дуже хотів бутербродів та свіжої випічки, ягід, горіхів.
Як таку кількість тренувань Ви поєднували з іншими своїми обов’язками?
— У підготовці є силові та кардіотренування і ти мусиш їх чергувати, щоб добитись певного результату. Кардіотренування — для того, щоб ти міг спалювати жир та підвищувати метаболізм, а силові — для нарощення м’язової маси. Тренери грамотно та індивідуально підходили до мого тіла, аналізували його зміни й при потребі щось забирали або додавали. У мене два офіси тут, а два — в Івано-Франківську. Щоб встигати з роботою та сім’єю, вставав о п’ятій ранку. На сьому — перше тренування, потім — дитину в школу, на 8:30-9:00 — на роботу, з обіду — на Франківськ у справах. Ввечері — ще тренування, потім купуєш продукти й починаєш сам собі готувати: важити, рахувати, навіть дружині не сильно довіряв (сміється. — Авт.) Спав по 5-6 годин, брав добавки та вітаміни, щоб міг вночі організм відпочити.
Чи впливає підтримка вдома на спортивний результат?
— Звісно, коли в тебе є сім’я, то тут підтримка важлива у всьому, і спорт не виняток. Під час кінцевих етапів підготовки ти дуже стресовий, нервовий — хочеш їсти, вимучений, купа різних справ. Моя дружина Оксана дуже терпляча, мені б у неї повчитись. За що б я не брався — чи в бізнесі, чи спорті — вона мене у всьому підтримує. Буває, стресую, приходжу додому без настрою, нервуюся, а вона закриває на це очі та згладжує ситуацію.
Чи ваш шестирічний син бере з Вас приклад?
— Тимур зараз першокласник і він хвалиться в класі, коли я здобуваю перемоги. А раніше приходив із садка та казав, що я найсильніший. Коли готуюсь до змагань, то спершу не такий «просушений», немає пресу, він дивиться на мене і каже: «Тату, тобі так не пасує». Щодо його активності, то ми з дружиною ніколи не змушуємо займатись чимось конкретно, бо так можна перебити бажання. Натомість беремо сина з собою у спортзали, влітку — на стадіон, щоб власним прикладом заохочувати. Він з шести місяців плаває, зараз — займається боротьбою.
Повернемось до чемпіонату України. Чи передбачали Ви такий результат?
— Чесно, не сподівався, бо для таких досягнень потрібно більше часу, хоча б 2-3 роки. Але коли ми прийшли в суботу (8 листопада. — Авт.) на реєстрацію та зважування, то дружина записала сторіс, що йдемо забирати кубок переможця. У Львові багато людей підходили й казали, що я виграю, хоч я в це не вірив. У суперників також була хороша підготовка і вони мали гарний вигляд.
Бодибілдинг — це дороге задоволення?
— Найдорожче у підготовці — це час, який витрачаєш. Я — не матеріальна людина, але на правильну та різноманітну їжу, звісно, йдуть гроші. Наприклад, старався курку не їсти — їв індика. Також у меню були: креветки, тунець, риба, телятина, гребінці, морепродукти. Крім цього, дві тумбочки добавок та вітамінів. Також треба оплачувати заняття у спортивних залах.
На мою думку, професійний спорт — це не для здоров’я. Але спорт має бути обов’язково присутній у всіх людей, не залежно від віку, професії тощо. У багатьох сидяча робота — відтак м’язи спазмуються, йде навантаження на хребет, відбуваються защемлення, тому потрібні розтяжки. Фізичні навантаження потрібні для того, щоб збільшувати м’язи корпуса. Самопочуття, настрій покращується, голову розвантажуєш від щоденних турбот.
На що спрямуєте свої преміальні?
— Потрачу на ремонт машини захисникам. Там є 40 тисяч гривень та ще сертифікати на різні суми. Місяць тому ми з товаришем зробили машину власним коштом. Також самостійно закрили попередній збір на закупівлю та ремонт автомобіля для ЗСУ. Збори кожного разу все важче йдуть. Мої батьки допомагають фронту з 2014 року, зокрема, багато медичного обладнання віддали, закупили машини. А з початком повномасштабної війни я більше взяв ініціативу у свої руки.
А які у вас мрії, крім єдиної на всіх?
— Крім закінчення війни, мрію бути просто щасливим та мати душевний спокій. Якщо за щось берусь — маю це зробити максимально класно. Я вірянин і покладаюсь на Бога. Дякую за все, у Його руках я є зброєю.
Дякуємо, Романе, за розмову. Бажаємо успіхів.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
