«Вікнам» розповів про свій нестандартний підхід до фотографування та про хороших людей на війні.
Ігор Чарковський народився та виріс у Калуші, навчався у п’ятій школі. Згодом отримав професію механіка. Служив у 80-й десантно-штурмовій бригаді. 20 років працював на «хімії», пройшовши шлях від слюсаря до начальника цеху.
«У школі я ходив на різні гуртки: спів, бокс, боротьбу та фотографування. Останнє почав в 4 класі чи 5 класі. Великими фотоапаратами ми фіксували все підряд. Були чорна плівка, проявник, закріпник. Вночі на кухні чи у ванні закривалися, вимикали світло, проявляли наклацане — це тоді була магія. Фотографував, як і зараз (сміється. — Авт.), дівчат. Мама навіть знайшла фото однокласниці, в яку був закоханий», — ділиться Ігор.
«Безпорадність — це коли по тобі працює артилерія або «гради»
До повномасштабного вторгнення Ігор Чарковський готувався заздалегідь, адже розумів, як розгортаються події.
«Три-чотири роки вдосконалював свої навички: з високоточної стрільби, проходив курси тактичної медицини, семінари з військового вишколу. Якщо в нас зараз буде невеличкий мир, то обов’язково слід чекати, що Росія знову «попре» через 5-10 років. Українцям у боротьбі всього вистачає: все якісніше, люди кращі, просто ворога більше. І якщо доведеться знову мені йти воювати, то форма, каска та бронежилет чекають», — ділиться калушанин.
У Ігоря був алгоритм дій. Тому, коли настав лютий 2022 року — дружину і дитину відправив до Польщі, а сам — на військкомат.
«Оскільки планував піти в ту саму бригаду, де проходив строкову службу, то 5 березня поїхав до Львова. На наступний день нас відправили на Південь: Нова Одеса, Новий Буг, де місяць виїжджали на завдання. У роті снайперів не було вакансій, тому потрапив у розвідувальну. Потім переїхали на Схід. З Краматорська їздили на Бахмут, Сіверськ, Лисичанський нафтопереробний завод. Останній мене шокував, бо він — копія олефінового, де я працював», — згадує ветеран.
Менш як через рік почались проблеми зі здоров’ям.
«Мені Бог так давав, що я мало на війні поганих людей зустрічав. Хороша людина на війні — така сама, як у звичайному житті. Там ти бачиш побратима наскрізь. Люди, які виконують одну задачу, мають одну мету, тому взаємодіяли, як один колектив».
Втрата на війні близької людини, за словами співрозмовника, сприймається дуже важко. Коли не дуже близька — домінують грубість, черствість, адже смерть — це те, що може статися з будь-ким. Страх також трансформується. Коли переїхали з побратимами на Схід, то Ігор був старшим групи.
«Після обстрілу, коли ворог відпрацював «касетами» чи ще чимось, спочатку голову висуваєш і питаєш, чи всі живі, чи немає поранених. Безпорадність — це коли по тобі працює артилерія або «гради» — надія тільки на Бога. А ще — думка: як попаде, то нічого не відчуєш, тому не так страшно. Моментами хочеться назад повернутися, коли ти робиш щось дуже важливе для себе і своєї країни. Картав себе, що не пішов воювати ще у 2014 році», — згадує калушанин.
Фотографій з війни в Ігоря Чарковського дуже мало, бо служив у розвідці. Одну з улюблених — із побратимами — взяв з собою на зустріч з «Вікнами».
«Це біля Сіверська. Один з наших серйозних перших виїздів. Тоді втратив незайманість на війні (сміється. — Авт.) — побував під першим серйозним обстрілом. «Хамер» тоді витримав. Зараз один побратим звільнився, живе в Польщі, інший — лікується після поранення, ще один — в Харківському ППО, інструктором на полігоні. А з цим, на жаль, втратився зв'язок», — розглядає світлину.
Повернення у цивільне життя було не без проблем. Відчував дискомфорт там, де було багато людей. Довелося звертатися до психолога.
«Я хочу різноманітність в цей світ внести, щоб не було все стандартно»
Товариш, з яким ніс строкову службу, нині пише книжки про своє життя та війну. Саме він дав пораду: щоб повернутися, треба знайти заняття для душі.
«Я почав відмотувати назад, що мені колись подобалось, а не вистачило сміливості це почати… Так згадав про фотографію. Пройшов курси для початківців, з обробки, з відеографії. Пробував себе у різних напрямках: репортаж, портретний, дітей фотографував у садочках, в школі. Тепер відвідую курси художньої фотографії й бачу кращу картинку», — розповідає Ігор.
Перед фотосесією найперше — знайомство із моделлю: ким вона працює, де живе, які вподобання, хобі, яскраві життєві моменти. Відтак придумує тему майбутніх світлин.
«Головне, щоб модель була розслаблена, тоді фотографії будуть красивими. Я підшуковую локацію, допомагаю в підборі одягу, макіяжу, зачіски. А завдання людини — прийти в хорошому настрої. Мої люди приходять саме через цей стиль та бачення», — ділиться Ігор Чарковський.
На локації фотограф вмикає музику. Інколи прогулюються, роблять вправи, щоб заспокоїтися та плавно дихати. Зазвичай віддає до 20 штук світлин, бо раніше було і 100-200, які людина змучувалася перегортати.
«Це робота фотографа — вибрати найкращі фотографії. Останній момент — створення допису в соцмережах за згодою моделі. Також під час знімання роблю відео, щоб було як рілс чи бекстейдж. Я не беру гроші за годину, а конкретно за фотосесію. Сюди входить увесь комплекс — від знайомства до публікації допису. Саме фотографування може тривати три години, а буває й більше, залежно від локації», — розповідає Ігор.
Волонтерів, військових і їхні родини фотографує безплатно, адже переконує, що це моменти, які потрібно запам’ятати й зберегти.
Табу у своїй професії не бачить, але не практикує фотографії в студії, хоча для запису інтерв’ю обрав саме таку локацію.
«Мені не подобаються стандартні, типові фотосесії. Наприклад, коли починається Новий рік і всі йдуть в студію фотографуватися з ялинками, з умовними подарунками, а після того вдома сваряться. Або в парку — підкидують опале листя чи листок прикладають до ока. Колись думав, що в нашому парку всі фото «заїжджені», але уже провів шість нестандартних фільмувань. Я хочу різноманітність в цей світ внести, щоб не було все стандартно», — зауважує фотомайстер.
Серед його клієнтів чоловіків було близько 5%. В основному — це професійна фотосесія для робочої сторінки з якогось виду діяльності. Також автор фото надихається роботами видатних колег. А от кому довірити свої фото — ще не знайшов.
«Одна чи більше фотосесій вдень — це не про мистецтво, а рутину, тому в мене — одна в тиждень. Відгуки останнім часом позитивні, хоч на початку потенційні клієнти могли писати: «Знайшли фотографа на 10% дешевшого. Якщо ви погодитесь на цю суму, то прийдемо до вас». Пробували торгуватися», — пригадує з посмішкою.
Війна навчила Ігоря Чарковського тішитись дрібницям:
«Живу сьогоднішнім днем, радію, що дитину до школи відвів, час провів із сім’єю, при можливості — поїхали кудись разом. Тішусь, що маю дім, в якому тепло і є що їсти. Уже три роки займаюсь улюбленою справою — фотографую. А основне — продовжую працювати на Перемогу».
Якби Ігореві життя потрібно було передати через відео, то це був би захопливий пригодницький фільм.
«Я б вклав комедійні ситуації, щоб люди при перегляді отримували задоволення і не думали про свої проблеми. А фотографія Перемоги — військові, які повернулися додому», — підсумовує бесіду.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
