Василь Микитин отримав нагороду від Спілки морських піхотинців, інформують "Вікна".
Лицарський хрест бойового братерства Морської піхоти України має №113.
Відзнакою нагороджують військовослужбовців ЗСУ за виняткову хоробрість і ризик життям під час бойових дій проти ворога.
Як повідомляли "Вікна", 25-річний Василь "Фартовий" Микитин — військовослужбовець 505 окремого батальйону 37 окремої бригади морської піхоти. Родом із Малої Тур'ї, що на Долинщині. Зараз — головний сержант роти вогневої підтримки. Про свій військовий шлях, раннє батьківство та 72 дні оборони в оточених ворогом Кринках Василь Микитин поділився в останні дні відпустки та старого року — 31 грудня 2024 року.
За 72 дні оборони в оточених ворогом Кринках воїн Василь Микитин отримав іменну зброю.
— Що найважче дається під час бойових дій?
Найважче переноситься на війні втрата побратимів. У Кринках я зрозумів, що життя, як клацання пальців: тут — є, а тут — його не стало. Такий випадок стався з медиком «Богомолом». Ми сиділи в гаражі, говорили, я був під стінкою, а він напроти — і тут приліт 152 снаряду. Йому бетонний блок у голову влетів... У мене сльози, нерозуміння того, що сталося, я думав він живий, у вухах пищить, все біле… Ми з хлопцями до нього, а то марно…
— Як найближче був ворог до вас і що відчуваєте, коли його знищуєте?
За п’ять метрів бачив ворога. Через вікно з-за холодильника тримали його на прицілі. Йшла російська штурмова група в складі чотирьох чоловіків: один був під хатою, інший — ззаду, а двоє — збоку, а ми їх гранатами закидували. На війні, або ти вбиваєш, або тебе. У мене перші бої були такі, що я стріляв з гранатомета за 4,5 кілометра і розумів, що в когось попадав, але цього не бачив. У Кринках у ролі піхотинця поклав десь десять ворогів до загального рахунку. Я їм нічого не бажаю, не є злобною людиною. Бажати їм смерті — по-тупому, бо вони також люди. Просто хочу, щоб вони звалили з нашої землі.
Більше — в публікації "Ці два роки війни відчуваю себе, як риба у воді".
