Віталія Божик за фахом — юристка. Після закінчення Харківської юридичної академії імені Ярослава Мудрого працювала у Києві помічницею адвоката. Проте любов до шиття не покидала з дитинства.
«Як і кожна дівчинка, шила лялькам плаття. Втім моє бажання було глибшим. Я дивилась фільми та серіали про цей вид діяльності – «Диявол носить Прада», «Кравчиня. Помста від кутюр», «Коко до Шанель». У школі захоплювалася уроками трудового навчання. Велика вдячність вчительці Дарії Василівні Полич — з трепетом згадую її уроки та подання інформації. Я навіть у восьмому класі на олімпіаді виграла призове місце. Також досі в пам’яті перший пошитий власноруч фіолетовий сарафан, яким гордилась», — ділиться майстриня.
Коли працювала у Києві, паралельно закінчила базові курси крою та шиття, пізніше — були курси в Івано-Франківську.
«Повернувшись зі столиці, почала шукати роботу. Пройшла співбесіду у головному управління «Ощадбанку», проте їздити автобусом по 100 кілометрів вдень до обласного центру та назад — не підходило. Тоді вирішила купити першу швейну машинку. Тоді, у 2018-2019 роках, я шила мало, в основному знайомим та родичам. Проте проходила онлайн-курси, шукала описи до лекал, готових викрійок в Інтернеті, технологію пошиття, конструкцію, як правильно будувати, моделювати».
Зараз Віталія має двох працівниць, ще двоє — напохваті, коли велика завантаженість. Займається конструюванням, моделюванням, а дівчата — відповідають за якісне пошиття.
«У мене працює одна дівчинка, яка прийшла з базовими навичками й ми сміємось, що я створила професійного солдата. Ми навчились з колегами розуміти один одного з пів слова. Невелика, але класна команда сформувалась», — ділиться Віталія.
Рекламою майстрині стали подруги, які замовляли нестандартні стильні сукні та поширювали світлини в обновках у соцмережах.
«Це все мало кращий вигляд, ніж сфотографовано на манекені. Творчість жила всередині мене, хоч не завжди розуміла, як чергове замовлення відтворити. Багато хто мені каже, що я талановита, але одного таланту мало: потрібна щоденна праця над собою і розвиток», — переконана Віталія Божик.
За словами співрозмовниці, індивідуальне пошиття суконь і корсетів потребує колосальної роботи, тож знає, що таке вигорання.
«Я вибрала для себе у роботі те, що пов’язане зі святкуванням. Хочеться робити красу, а не просто базові буденні речі. На урочисті події замовниці прагнуть бачити себе красивими та щасливими. Мене надихає, коли людина забирає готовий образ і я чую «Вау!» — це, як мед на душу».
«Потрібно бути тактовною, пояснюючи клієнтці, що це не її фасон»
Як і в кожній професії, не все так гладко — стаються і провали. Раніше Віталія їх брала близько до серця, але зараз себе переконує, що помиляються і роботи.
«Звичайно, в роботі стараєшся, щоб помилок було менше, бо це моя репутація. Але без них все одно не обійтись. Люди замовляють по інтернет-картинках, де все на моделях ростом метр сімдесят і вище. А приходять дівчата меншого зросту та інших параметрів. Тут дуже важливо тактовно донести людині, що готове замовлення може так не виглядати. Також на відстані шити складно, бо сама людина може не завжди добре може зняти мірки», — ділиться майстриня.
Зараз у власниці ательє є 20 постійних клієнток, а в один з місяців було до 60 виконаних замовлень, коли доводилось працювати до десятої години вечора.
«Коли сину виповнилось п’ять місяців, в мене замовили весільну сукню. Вона не була дуже пишною чи складною, але з дитиною на руках важко давалась. Я тоді виробом любувалась. Зараз, звісно багато чого змінила б, адже все приходить з досвідом. Мені подобається з такими сукнями працювати, але тоді це був виклик, бо пришивала бісер, квіти до верхньої частини сукні. Після того мене вже було не спинити. Через сарафанне радіо з’являлися наступні клієнтки», — згадує час становлення майстриня.
На початку повномасштабного вторгнення Віталія з сином Матвієм пів року виїхала за кордон. Повернувшись, зайнялась пошиттям дитячих спортивних костюмів.
«Замовила перші тканини, розробила лекала. Вдома на звичайній швейній машинці це все шила. Почала восени, а зима була із вимкненням світла. Дитині майже два роки, батьки за кордоном, чоловік на роботі, а я шию. Весною я не дуже мала сили йти на оренду, але постійні нитки вдома, прихід клієнтів втомлювали, тому ризикнула і перейшла в приміщення, яке досі є моїм місцем творчості», — пригадує Віталія.
Коли сина дала в садок й облаштовувалася в новому просторі, на четвертий місяць отримала замовлення на третю весільну сукню. Тоді ж клієнтка порадила майстрині у підмогу свою знайому, яка шукала роботу. Тепер Віталія називає її своєю бойовою птахою. Інша колега — більш досвідчена, адже 20 років працювала у швейній сфері.
«Більшість наших клієнтів з Івано-Франківської області. Але відправляємо замовлення в Київ, Вінницю, Львів, а також за кордон: Австрію, Польщу, Чехію, Великобританію. Серед клієнтів є блогери, підприємиці, державні службовці. Мені ніхто нічого не дав готового, я неодноразово працювала всю ніч до світанку, а потім брала каву і продовжувала шити, жертвуючи часом, який могла провести з сім’єю. Це найбільший мінус моєї зайнятості», — зазначає Віталія.
Мрія про бренд «Віталія Божик»
«Кожен індивідуальний виріб вимагає багато часових витрат: створення лекал, моделювання, крій, примірки. Цього року в мене трапилась апатія до роботи — я себе збирала по частинках. Через понаднормову зайнятість дитину брала з собою або лишала у знайомих та дозволяти багато мультиків», — зізнається Віталія.
Майстриня не вважає, що в неї величезні обсяги пошиття, але роботи вистачає, хоча середній чек досить високий.
«Ще зі школи мріяла про бренд суконь та корсетів — все таке красиве та жіночне. Зараз кожен виріб потребує мене — дівчата не можуть без мене, а я без них. А мені б хотілось більше свободи для творчості», — ділиться майстриня.
У 2024 році Віталія Божик отримала державний грант розміром 250 тисяч гривень. Відтак зареєструвалася ФОПом, оформила двох працівниць, купила обладнання.
«Одна не дуже професійна вишивальна машинка коштує 70 тисяч гривень, а ще оверлок, розпошивальна, швейна, розмотувальники до рулонів, комплектуючі до швейних машин тощо... Особисто для себе шию рідко через брак часу. Деякі залишки тканин стоять без діла уже два роки. Мені дівчата частіше відшивають, наприклад, цей костюм для інтерв’ю за один день зробили», — розповідає Віталія.
За словами співрозмовниці, люди дуже часто люди плутають індивідуальне пошиття з цінами в магазинах. Але постійні клієнти стають рідними та здебільшого довіряють смаку своєї стилістки.
«Часто в листуванні зі «своїми» обговорюємо повсякденні речі. У «кілометрових» смс іноді не можу знайти їхні заміри, щоб записати у робочий блокнот. Уже з часом навчилась говорити орієнтовну вартість, бо тканини дорожчають, обладнання зношується. Якщо це новий виріб, який досі не шила, то не знаю, скільки часу займе, тому також страхуюсь. Є клієнти, які цінують якість, гарну посадку і звертаються повторно. Якось я відтворювала весільну дизайнерську сукню за 26 тисяч доларів. Рада, що клієнтка у такий важливий для себе день була задоволеною», — пригадує Віталія.
У осінньо-зимовий період брошнівське ательє шиє жакети та пальта. Інколи з’являються гуртові замовлення, до прикладу, костюми для ансамблів чи уніформа для працівників готелів. Ремонтом одягу не займаються, але військовим допомагають безплатно.
«Донатимо, звісно, адже хто це зробить за нас. Мій чоловік з перших днів повномасштабного вторгнення переганяв автомобілі на армію. Син виріс з моєю професію, але йому подобаються, як і татові, машини. Мрію, як і всі українці про закінчення війни. Після цього хочу масштабуватися — мати великий швейний цех, свій бренд. Ще з юності, коли подругам шила вручну та на старих машинках, не знаючи технології плаття чи спідниці, знала, що хочу бути дизайнером або відомою стилісткою. Рекламу не купую — до мене приходять за рекомендаціями», — підсумовує Віталія Божик.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
