Брати Василь і Володимир Вагілевичі познайомились зі Степаном Гігою ще у 2000 році.
«Це було спонтанно. Його перший продюсер Володимир Заставний (тепер боронить країну на Запорізькому напрямку. — Авт.) приїхав до нас у п’яту школу — ми тоді там у двох кімнатах займалися тиражування аудіокасет. Крім того, працювали ще тренерами з легкої атлетики у спортивній школі, тому якраз були на заняттях. Він залишив матеріал, а дівчата забули запитати номер телефону. Слухаючи пісні Степана Гіги, мурашки по тілу «бігли», особливо від пісень «Яворина», «Цей сон», «Вулиця Наталі», — пригадує Василь Вагілевич, власник і директор студії «6 секунд».
«Гіга звучав із кожного кутка — 200 тисяч касет продали за місяць»
Як виявилось, попередньо із музичним доробком артист та продюсер їздили в Чернівці та Київ, щоб взяли на тиражування та розповсюдження. Навіть часто у своїх інтерв’ю Степан Петрович згадував, що всюди відмовляли — мовляв, не формат.
«Мій брат переконував, що ці пісні не тільки у масштабах України, а цілого світу повинні розійтись. Через тиждень продюсер сам дзвонить до мене (тепер він мій кум, я його дочку хрестив). Ми зустрілись і до ранку слухали пісні, які в результаті взялись випускати, підписавши угоду зі Степаном Гігою», — пригадує Василь Вагілевич.
У 2000-ні роки на базарах звучала російська попса: Кіркоров, Лєпс, Шуфутинський… Тодішні так звані українські лейбли тиражували та розповсюджували шансон на зразок «Бутирки».
«Ці лейбли зараз на двох фронтах. Навіть із заходу України більша частина артистів 15 років тому співала на російській і зараз просто переклала свої пісні», — каже директор студії «6 секунд».
Коли Степан Гіга підписав угоду зі студією, то власники, як і обіцяли, дали 100 аудіокасет — тоді інші артисти не випускалися на фізичних носіях такими тиражами. Це стало феноменом на ринку.
«Ми хотіли довести навіть київським студіям, що все вийде. Спершу було важко: коли ставили на ринок музичний продукт, то всі відмовляли, бо не цікавило. Ми спробували робити обмін з іншими. Так просували українську пісню, завойовували базари, кіоски, магазини, маршрутні автобуси, де почали звучати пісні Степана Гіги. Таким чином за місяць відтиражували 200 тисяч екземплярів», — ділиться Василь Вагілевич.
«Далі були золоті диски та взаємозаліки»
У 2001 році вийшов альбом Степана Гіги «Вулиця Наталі», який за три роки став «золотим». Тоді, щоб отримати «золотий диск», потрібно було офіційно продати мільйон аудіокасет.
«Початок 2000-х. На тренування приїжджали різні «крутелики» (так називали бандитів), обвішані золотом. Відкривають машину, а там звучить «Цей сон, цей сон». І якщо вони вже не слухали шансон, а Степана Гігу — то це досягнення. За роки співпраці було всяке: заробітки, втрати й вирівнювання. Але ми ніколи один одного не підводили», — каже власник «6 секунд».
Народний артист часто приїжджав у Калуш, повертаючись із концертів, залишався ночувати у готелі, обідав та вечеряв у ресторанах.
«Ми купили йому колонки-десятки Yamaha, що були тоді дефіцитом на ринку. За допомогою них записували артиста в студії і по монітору можна було дізнатись, чи добрий звук. Вони коштували 1500 доларів, але перевершуючи заробіток — зробили такий презент. Потім Степан Петрович хотів електричні барабани вартістю 6500 доларів. Привезли йому на Закарпаття ще й студійний магнітофон Tascam з великими бобінами. Пульт 15 чи 20 тисяч доларів коштував. Проводили час від часу взаємозаліки. Ми по-чесному завжди поступали — і це було взаємно. Степан Гіга за таким принципом працював: «На переправі коней не міняти». Ми до останніх його днів мали підписану угоду», — зауважує Василь Вагілевич.
У 2019 році музична діяльність плавно перейшла в Інтернет і пісні почались розміщуватись на світових цифрових агрегаторах: Spotify, YouTube, iTunes.
Василь Вагілевич з сумом констатує, що артист такого класу на піку кар’єри пішов з життя. Так було і з Володимиром Івасюком, Ігорем Білозіром, Назарієм Яремчуком.
«Степан Гіга був дуже простою та доброю людиною — він любив музику та українську пісню. Як і кожен з нас, залежно від життєвих ситуацій? мав своє бачення. Створив професійний колектив, за який дуже вболівав, але тримав у строгості, — сподіваюсь, він збережеться. Думаю, що з часом його дочка Квітослава, син Степан та онук Даніель, котрих Петрович дуже любив, повинні зайняти нішу та тримати цю марку», — переконаний Василь Вагілевич.
Василь Вагілевич зі Степаном Гігою, якого називав "Петрович". Фото: архів "6 секунд"
40 концертів — скасували, а п'ятий «золотий диск» — не вручили
Через раптову смерть артиста довелось скасувати понад 40 концертів, на які були продані квитки.
«Ми мали з ним свої порахунки, але коли хтось брав касети чи диски з його команди, наприклад, зять, за сумісництвом артдиректор і концертний директор Петро Добромільський, то Степан Петрович казав, щоб платили. Ми ніколи його не підвели, гонорар завжди виплачували, навіть якщо в залі була половина людей. Інколи, як у Шептицькому (колишньому Червонограді. — Авт.), квитки були продані, а привозять Героя і треба знімати чи переносити виступ, а це, відповідно, втрати від здачі квитків. Тому старались рахувати все по-чесному», — пригадує Василь Вагілевич.
Степан Гіга на три роки зникав, пригадує власник «6 секунд», а потім зателефонував Петро Добромільський, щоб взяти музичну продукцію. Він повернув у студію, коли їхали на концерт до Трускавця. Тоді в машині був і народний артист. Василь Вагілевич запросив на каву.
«Він побачив диски з Віктором Павліком. По-веселому сказав, що я з ним не хочу працювати. Ми домовились, що після концерту я його чекаю в Калуші й ми обговорюємо подальшу співпрацю. Замовив опівночі вечерю, готельний номер, поговорили, вдарили по руках і почали у 2011 році всеукраїнський тур. До Національного палацу «Україна» не доходили банально через нестачу часу. Тільки в Коломиї за місяць було 11 концертів, в Калуші — 7. По західній Україні не встигали всюди виступити. У 2014 році через АТО/ООС ми перервали гастролі, а у 2016 — відновили. За три роки охопили понад пів України, а частину зібраних грошей передавали захисникам», — додає Василь Вагілевич.
Власник музичного лейбла запевняє, що «6 секунд» — це Степан Гіга, а Гіга — це «6 секунд», адже ці слова неодноразово і сам артист говорив зі сцени.
«Перед виходом на цифрові платформи його останнього треку «Смереки осені не знають» Степану Гігу «обробляли» київські лейбли. Але дзвонить концертний директор, а через кілька хвилин і сам Степан Петрович і каже: «Хай хлопці запускають».
У співпраці із калуською студією Степан Гіга отримав чотири «золоті диски». Перший — за альбом «Вулиця Наталі», який зробили 2004 року у Мюнхені. У цьому ж році вийшов альбом «Троянди для тебе». У 2006 році Степан Гіга отримав другий золотий диск. Третій — за «Дорогу до храму» у 2018 році, четвертий — у 2022 році з Лесею Нікітюк за пісню «Цей сон». П’ятий «золотий диск» маестро мав отримати після концерту в Палаці спорту 29 листопада 2025 року.
«Було честю працювати з Петровичем...»
Про погіршення здоров’я Степана Гіги Василь Вагілевич дізнався не одразу, а про смерть артиста сповістив перший продюсер.
«Кошти, що заходять офіційно на рахунок, ми артистам віддаємо особисто. Степан Петрович подзвонив, що приїде син забрати. Він не сказав, що тоді в лікарні лежав. Через місяць виходить трек з Артемом Пивоваром «Мама Міа» і він дзвонить, чи я чув новину. Хоча сам не дуже любив ці тандеми, бо вважав, що музика має бути оригінальною, а не ремікси. Мені його голос здався таким, як у Лесика був за кілька днів до смерті (сценічне ім’я Олега Турка, співака і музиканта, співзасновника гурту DZIDZIO. — Авт.). Тоді Петрович зізнався, що відлежав в лікарні, бо мав цукровий діабет, і їде на кілька днів додому. Розмова була за три дні до його дня народження — 13 листопада», — пригадує Василь Вагілевич.
Уже в неділю, 16 листопада, музикант увесь день не відгукувався на дзвінки, як і наступного дня. Василь Вагілевич подумав, що артист образився, але від сина почув, що Степан Гіга впав у кому.
«Сумну новину про смерть Степана Петровича мені повідомив Володимир Заставний. До дітей артиста я не додзвонився, а до зятя за третім разом — у трубці почув плач. Через пів години уже «гудів» Інтернет. У мене був клубок в горлі та сльози...», — ділиться власник студії.
Після одного з концертів. Фото: архів Василя Вагілевича
На думку Василя Вагілевича, у 66 років Степан Гіга пішов на піку свого четвертого за кар’єру підйому. Він об’єднав практично всі покоління, адже ті хто мав 15-20 років у 2000-му, то у 2025-му уже на концерти ходили зі своїми дітьми й внуками. Його хотіли поховати на Закарпатті, але міський голова Львова Андрій Садовий виділив місце на Личаківському цвинтарі.
«Попрощатися прийшло дуже багато людей. Від Ратуші через усе місто люди йшли пішки. По дорозі виходили з магазинів, на балкони, аплодували. Такого рівня похорон був у Білозіра, Івасюка, Яремчука у Чернівцях та Ірини Фаріон. Люди Степана Гігу любили та поважали. Він залишив спадщину в українській культурі. Йому заздрили великі «зірки», яких зробило телебачення, радіо, політики. Концерти Степана Гіги проходили з аншлагами у Європі, Америці, Канаді. Протриматись на музичному ринку скільки років — це феномен. Мало хто може таким похвалитись ні групи-«одноденки», ні ті, що колись «пєлі», а тепер співають. Вони, хоча переклали свої пісні, але російськомовний контент не зняли з «цифри». Росія збирає з цього роялті, а потім з них ракети пускають в Україну», — переконаний власник студії.
Василь Вагілевич впевнений, що історія все скаже в майбутньому, але для нього працювати зі Степаном Гігою було не тільки гордістю, а й великою честю. Ця співпраця дала зрозуміти, що не обов’язково бути в Києві, щоб досягти такого результату.
«Він ніколи не вибирав матеріальне. У нього було так, як співав у пісні — «Домовина не має кишень». І зіркової хвороби не помічав — він старався залишити хороший слід у світі. Такого рівня наша студія досягла тільки зі Степаном Гігою. Вірю, що його пісні будуть жити надалі», — впевнений власник і директор музичного лейбла.
Довідка. Народний артист України Степан Гіга народився у селі Білки на Закарпатті у 1959 році. 16 листопада артисту виповнилось 66 років. Перший сольний альбом співака вийшов у 1995 році. Через три роки він став заслужений артистом України, а у 2002 році отримав звання народного.
Помер 12 грудня 2025 року в реанімації Першого територіального медичного об'єднання Львова.
Серед найвідоміших пісень Степана Гіги: «Вулиця Наталі», «Цей сон», «Яворина» та «Золото Карпат».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
