Богдан Мазур після закінчення гімназії імені Дмитра Бахматюка навчався в Калуському політехнічному коледжі, а потім — в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.
«До повномасштабного вторгнення я був студентом-третьокурсником на спеціальності «Автоматизація комп’ютерної та інтегровані технології». Також впродовж трьох років позмінно працював слюсарем на «Карпатнафтохімі». У кінці лютого 2022 року взяв академвідпустку, щоб піти служити, бо по-іншому не пускали. Це був тернистий шлях до 79 батальйону Калуської тероборони, адже потрібно було виписатись з гуртожитку, знятись із франківського військкомату, а у військовий стан це не так просто виявилось», — пригадує військовослужбовець.
24 лютого 2022 року Богдан якраз був на роботі у нічній зміні. Кілька хвилин по четвертій ранку в майстерню зайшла операторка, яка повідомила, що почалась війна.
«Я пішов служити, напевно, через амбіції. Молодий, гарячий хлопчина, то чому не спробувати? Страх — це дивна річ: він завжди присутній, просто його потрібно вміти побороти. Якщо немає страху, то людина потенційно не жива. Певною мірою його можна втамувати й завжди потрібно мислити на холодну голову, бо якщо повестись за страхом можна зробити багато проблем та біди, що призведе до критичних наслідків», — ділиться Богдан.
Перший раз відчув страх у кінці 2022 року, коли на лінії бойового зіткнення потрапив під обстріл позицій. А до того розуміння, що таке війна, не було.
«Я не шкодував за свій вибір. Потрібно рухатись вперед і виправляти те, що робив неправильно до цього. Відпочити хочеться, але знаходяться сили в той момент, коли з’являється ініціатива зробити щось нове, цікавіше, що має принести користь нашому війську та солдатам, котрі перебувають безпосередньо на лінії бойового зіткнення», — констатує старший офіцер відділу радіоелектронної боротьби.
З солдата до лейтенанта
Богдан Мазур прийняв присягу 1 березня 2022 року. Свій військовий шлях починав з простого солдата-рекрутера.
«У зоні бойових дій проявив себе амбіціями й ініціативами. Вкінці 2022 року мені присвоєно звання молодшого сержанта за напрямком зв’язку. Офіцер запримітив і дав можливість плисти далі. У 2023 році я поновився з академвідпустки, а через рік отримав диплом бакалавра, що дозволило в майбутньому отримати офіцерське звання лейтенанта, адже потрібно мати вищу освіту, як мінімум цивільну», — розповідає боєць.
Богдан Мазур мобілізувався у 20 років. Фото: з архіву бійця
Коли створювався новий напрямок радіоелектронної боротьби, Богдан зацікавився, адже це частково відповідало здобутій професії. Показав, що може більше, тому в березні 2025 року отримав пропозицію від командування спробувати служити у новоствореному 20 армійському корпусі.
«Зараз працюю з різними підрозділами, маю здатність швидко навчатись і за рік мої знання збільшились мінімум уп’ятеро. Навчання на фронті набагато швидше засвоюється, ніж у навчальних закладах, де немає практики. Моя праця полягає у створенні купола від ворожих дронів: ударних, розвідувальних тощо. Частково ми стаємо дотичні й до протидії «шахедам». Воюємо на невидимому фронті, який допомагає зберегти життя військових, мінімізувати втрати. Це дуже складно, бо всі технології швидко розвиваються. Як я говорю у нашому військовому колі — граємо у котика і мишки, тобто доганяємо противника, який розвивається в рази швидше, бо і фінансування там набагато більше», — ділиться Богдан Мазур.
Калушанин несе службу на Запорізькому напрямку. Фото: з архіву Богдана Мазура
Радіоелектронна боротьба — це свого роду протиповітряна оборона, але невидима.
«ППО — це фізичне знищення противника у повітрі. А у нас — електромагнітна боротьба, тобто радіохвилями, які людське око не бачить і не чує. Мене з 2022 року не відпускає Запорізький напрямок. Зараз наша операційна зона досить велика, адже включає ще Дніпропетровську та Донецьку області, і декілька різноманітних підрозділів, тому це трохи складна робота», — каже військовослужбовець.
До повномасштабного вторгнення в сім’ї Богдана Мазура був один кадровий військовий — чоловік старшої сестри. А у лютому 2022 року, крім нього, мобілізувалися батько та чоловік молодшої сестри.
Надзавданням у війську для хлопця було в короткий термін освоїти велику кількість теоретичної та практичної інформації. Вдень у середньому силами підрозділів радіоелектронної боротьби, що входять у 20 армійський корпус, знищують до 50-60% відсотків засобів повітряного нападу противника.
«Щодо ударних FPV-дронів, то це 200-300 знищуємо, коли ворог запускає від 400 до 600. У взаємодії з ППО ліквідовуємо розвідувальні крила та «шахеди». Ми виявляємо нашими станціями й наводимо додаткову інформацію ППО, а вони — знищують. Рекордно — це до 60 бортів за день при виявлених близько 100. Йдеться про великі розвідувальні засоби, великі дрони та «шахеди», — ділиться Богдан.
За вибір не шкодує, а Перемогу вважає тривалим процесом
Мріє про Перемогу. А ще — приділити час сім’ї, рідним, місту, яке бачу досить рідко, і почати жити щасливе життя.
«Приблизно рік часу можна провести спокійно в горах, де людей майже немає, а далі пробувати знаходити себе у цивільному житті», — мріє боєць.
На війні Богдан вважає, що набрався мужності, хоч вибором служити багатьох здивував. Бажання та мрії стали меншими, але перетворились у цілі:
«Станом на 2022 рік мені було 20 років — які там цінності: студент, вітер в голові, а зараз — певна мета, сім’я та всі дії навколо неї. От що змінилося. Можливо, до завершення війни я стану неактуальним та нецінним через брак знань або стану там зайвим. Момент розвитку не залежить від віку. Якщо цього немає, тоді людина просто займає стілець і до пенсії служить», — каже Богдан.
Боєць зізнається: війна дала йому колосальний розвиток. Фото: з архіву Богдана Мазура
Щодо української Перемоги, то вона не буде миттєвою.
«Моя суб’єктивна думка, що Перемога буде здобута шляхом укладення переговорів. Це певним чином «замороження» конфлікту на якусь кількість років, можливо, десятиліть чи століть. Повернути всі території, що нам належали ще на 1991 рік, дуже складно. Я вважаю, що найкраще переговори вести заздалегідь, допоки знайдуться певні рішення цього конфлікту, інакше втрат з двох сторін, зокрема цивільних, буде досить багато».
Підтримка з тилу має велике значення, бо завжди дає стимул працювати, робити більше та не опускати рук.
«Моральна підтримка завжди важлива. Стосовно особистої, то вона грандіозна і дає мені великий порив до праці та бажання щось робити. Рідні двічі мене відмовляли. Спершу у 2022 році, що мені не потрібно армії, адже не знаю, що там. Вдруге — щодо переведення в армійський корпус. Я відповів: якщо не піду, то так і не знатиму», — згадує Богдан.
Богдан Мазур має державні відзнаки та нагороди: "За честь і звитягу", "Відвага та честь", "Хрест сил ТрО", "За жертву крові у боях за волю України, "За взірцеву службу", "За поранення"
Про смерть ворога, «ухилянтів» та святкування в тилу
До смерті ворога співрозмовник ставиться пасивно — не може радіти, бо це втрата життя, але сумувати також немає чого, адже людина зробила свій вибір.
«Війна дала мені колосальний розвиток. Інших, котрі не пробують захищати країну, не осуджую. Якщо може щось зробити колосальне на розвиток України в тилу, то не потрібно ставати військовим. Моя суб’єктивна думка: спробувати варто! Не обов’язково розказувати, що мене зловили й зразу в піхоту, дали автомат — і на забій. Якщо проявити себе на першому кроці, коли не «бусифікували», а самостійно прийти, то шансів на реалізацію набагато більше, ніж, коли зловили».
Натомість тікати з країни боєць не вважає нормою:
«Чоловіки, які покинули країну різними шляхами: втекли, виїхали, купили певні довідки тощо, мають бути позбавлені громадянства. Наприклад, як противник може отримати «біле громадянство», так само робити з чоловіками, які втекли з України».
Для святкування, наприклад, днів народжень, весіль заборони не бачить, адже життя продовжується не залежно, чи ти військовий, чи цивільний.
«День народження раз в рік і не знати, скільки таких ще залишилося, а весілля в більшості випадків одне на все життя. Тому потрібно всюди здобувати радість. Для мене це норм. Я не знаю, чи людина, яка веселиться, допомагає війську, чи ні. Коли сам приїжджаю у відпустку, також буваю у кафе, відпочивав у горах і моментами відривався на максимум. Люди, які не відрізняють військового від цивільного, вважають, що це погано. Мене це не тригерить. Для того ми, військові, знаходимось на фронті, щоб в тилу могли відпочити. Я б хотів, щоб мене хтось поміняв там. Думаю, з часом ми до цього дійдемо», — підсумовує військовий.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
