За робочим процесом зустрічаємо 42-річного Євгена Боднара із Нижнього Струтиня. До початку повномасштабного російського вторгнення багато волонтерив та возив допомогу на схід.
«Разом з однодумцями приєдналися до 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Спершу захищали Київ, а потім воювали за Бахмут. Після поранень звільнились і вирішили відкрити свою справу. Назар взяв грант. Цей калібрувальний станок зробили своїми руками, за допомогою інформації з Інтернету. Наприклад, пеньок спершу калібрується та рівняється, відтак — йде на шліфування і під заливку. Далі платформа вдосконалюватиметься і на ній можна буде пропускати та калібрувати матеріали довжиною 3-4 метри на великі столи на кухню чи зал».
До війни Євген близько семи років працював столяром. Пояснює, що його робота з бензопилою буде найчорнішою. Деревину різатиме на потрібний матеріал, калібруватиме, а опісля на неї чекає фінішна обробка.
«Будемо поєднувати заробіток, бо в кожного є діти й потрібно їх годувати, з допомогою хлопцям, які воюють. Важливим фактором є підтримка дружин, дітей, батьків, котрі втратили рідних або ж доля їх невідома. Ми стараємось дзвонити та відвідувати, щоб бути в курсі всіх проблем та по можливості допомогти. А ветеранів без кінцівок хочемо залучати до своїх процесів, бо держава, на жаль, ними недостатньо опікується».
Ідея об’єднати у цивільному житті військових виникла у Євгена та Назара ще в окопах. Хлопці уже два роки разом з іншими ветеранами працюють на будівництві колишнього Рожнятівського району. У 2025 році займались артбетонами на Львівщині. Найбільше, пояснює Євген, задоволення в тому, що на якийсь момент забувається про війну. Проте ввечері, коли приходить з роботи, пропущені на телефоні дзвінки від військових чи дружин загиблих повертають в реальність. Адже потрібна допомога в лікарні чи в установах когось «відфутболили».
Щодо матеріалу, то хлопці пропонують безплатне зрізання аварійних дерев, натомість — отримують деревину.
«У моєму селі є багато покинутих хат, де люди повиїжджали за кордон, а дерева хиляться від вітру і можуть впасти. Староста пішов нам назустріч: він викликає «екологію» з Івано-Франківська, щоб оцінили та дали дозвіл на зрізку. І людям добре, бо не буде в майбутньому пошкодження будівель та й не витрачатимуть гроші на ці роботи. Плюс маємо для себе матеріал».
У самому робочому цеху працює Юрій Коцан з села Пійло Калуської громади. 23-річний хлопець — ветеран війни. Коли його тато ще був в АТО, уже тоді передбачав, що стане учасником історичних подій та боротиметься за нашу країну.
«Я став слюсарем з ремонту колісних транспортних засобів після закінчення ВПУ №7. У 2020 році прийшла повістка на строкову службу. Довго не роздумуючи, пішов служити у 32 окрему артилерійську бригаду морської піхоти. Після звільнення приїхав додому і через два місяці почалась повномасштабна війна. З татом пішли у перші дні на військкомат. Мобілізувались у 110 окрему механізовану бригаду імені Марка Безручка».
8 березня 2022 року їх відправили у Черкаси, а уже 31 — були в Авдіївці Донецької області. Служив до 2023 року, поки не отримав мінно-вибухове поранення — по позиції прилетів ПТУР (протитанкова керована ракета. — Авт.).
«Пробило селезінку, є ще осколки та шрами по тілі досі. У 2024 році звільнився зі служби. Тривалий час старався себе знайти. Потім познайомився у Рожнятівському ТЦК з Назаром і він мене запросив до себе на роботу. Вчився спершу працювати з артбетонами, а тепер — виготовляти унікальні меблі. От зараз буду полірувати уже прошліфовану поверхню майбутнього стола».
Співрозмовник пояснює, щоб зробити такий «лісовий проєкт», потрібно мати форми, а в сезон зібрати квіти та шишки. Також у вироби додають елементи кави та кориці. Перш ніж залити все епоксидною смолою, потрібно кожну деталь поґрунтувати лаком та нанести перші шари. Потім це все складають у форму та заливають до потрібної висоти. На це витрачають до двох тижнів.
«Виявилось, що це доволі цікавий процес. Під час виконання чергового замовлення захоплююся тим, що виходить, з думкою, що в перспективі побачу його у будинках чи на виставках», — описує ветеран.
32-річний брошнівчанин Назар Семанів уже двічі ставав на захист України. Вчився на дизайнера. Під час АТО півтора року служив у складі 24 механізованої бригади на Луганщині — на 29 блокпості у селі Кримське.
Пізніше поїхав на роботу в Португалію, де працював на будівництві. Потім робив картини зі шпаклівки на стінах — так званий барельєф. Свою уяву переносив в реальність інтер’єрів та декоративних речей. Багато наших українців відкривали за кордоном салони краси, в яких брошнівчанин залишив свій слід. Потім почав реставрувати кухонні меблі.
У 2019 році з початком коронавірусу прилетів додому. Там розпочав втілювати ідею своєї майстерні. За місяць і 10 днів до повномасштабного вторгнення РФ приїхав на роботу в Німеччину, а 27 лютого 2022 року вже із побратимами, з якими служив у 2015-му, був у військовій частині.
Фото 28 лютого 2022 року з архіву Назара Семаніва
«На роботі знайомий поляк показав відео, що твориться в Україні, бо я мав Інтернет тільки на квартирі. Тоді, довго не думаючи, дав перший клич через сторіс у Фейсбуці: «Йду на ви, а ви?». Разом із ще трьома однодумцями поверталися додому. Якби не пішов, мене б гризла совість, адже хто, крім нас? Це наша земля і наша відповідальність. З дитинства вчився у військовому ліцеї, вихований патріотично, цікавився історією і це напевно відіграло роль, що я є крапля цього океану», — ділиться пережитим.
Пригадує натиск росіян при захисті села Мощун на Київщині. Втрьох відбивали атаку ворога, який був на відстані 15 метрів. Ворожої піхоти до 30 чоловіків і дві броньовані машини десанту.
«У голові були картинки, що вони нас оточили й ми в цьому окопі залишимося. Там 100 метрів від нас побратим з Полтавщини загинув. Ми стріляли та молилися водночас. Робили згодом зачистку в навколишніх лісах. У червні нас перекинули на Донбас, де зіткнулись з командою «Вагнера». Там було важче, бо літо, спека, багато ферм, де свині постійно бігали, й ти плутався, чи це не росіяни».
Фото: з архіву Назара Семаніва
Далі — мінне поранення. Назара врятувало дерево, яке більші осколки взяло на себе, а менші — застрягли в його касці.
«Під час вибуху мене перевернуло. Перед тим я уже мав проблеми зі спиною і вона прийняла весь удар. Осколки одразу запекли по задній частині шиї. Поряд був мій побратим Євген, тепер компаньйон в роботі. Ще добу не було можливості вийти на евакуацію. На ВЛК визнали обмежено придатним, бо увесь лівий бік практично не відчував».
У Рожнятові до повномасштабної війни Назар Семанів мав невеличку майстерню. Тому, коли була фізична реабілітація, то проводив там собі ще й психологічну — реалізовував фантазію. Після поранення воював ще на Вугледарському напрямку, де працював з дронами.
«Я попросився літати, бо зрозумів, що фізичні завдання не зможу виконувати. Виходило, що в цей час був очима свого підрозділу. Але у 2024 році розбили наші позиції і я повернувся до цивільного життя. Взяв державний грант і за його умовами працевлаштував двох людей. Власним прикладом хочу показати: треба щось робити, не чекаючи на чиюсь допомогу. Війна ще не закінчилась і держава поки що не має на нас часу та можливостей».
Майстерню ветеран організував на своїй власній земельній ділянці. Сюди вклав власних 7 тисяч доларів США, а однодумці допомагали утеплити, розфарбувати, обігріти. Державний грант у розмірі 500 тисяч гривень був розрахований на придбання двох верстатів: один має виконувати точну роботу, а інший, який очікують, — професійніше оброблятиме дерево. Також закупили матеріали для шліфування, а на решту — епоксидної смоли, якої на журнальний столик йде 3-4 кілограми. Коли виробництво вже стабільно запустять, то Назар спробує ще подати заявку на ветеранський грант.
«Все, що ви бачите, то спільно нажите наше з хлопцями майно для роботи. Будемо виготовляти столи, адже наш західний регіон розвивається у відпочинковому напрямку, де багато котеджів, тому, сподіваємось, власники куплятимуть ексклюзивні вироби, щоб вразити свого клієнта. Комоди, двері, що їздитимуть на роликах, настінні годинники. Уже замовлено комплекти для виготовлення свічок. Мені люди на фронт передавали окопні свічки, щоб грівся, а я хочу зробити їм взаємозалік».
Також ветерани планують залити великий стіл, в якому показати наслідки війни — закарбувати пам'ять з артефактів. Можливо, якась державна чи приватна установа схоче його викупити, а за гонорар зможуть придбати машину чи дрони для військових. У перспективі — і дитячі майстер-класи.
«Бачу, що мрії збуваються, тому рухаємось далі. Створюватимемо робочі місця для ветеранів з інвалідністю без рук чи ніг. Також будемо відновлювати «Ветеранську спілку Рожнятівщини», щоб розв'язувати болючі питання військових та їхніх сімей. Зараз працюємо над облаштуванням реабілітаційного центру в селищі, де будуть масажери, тренажери тощо. В отриманому приміщенні наша команда ремонтуватиме дах, а інші ветерани робитимуть ремонти. Разом у нас все вийде», — впевнений Назар Семанів.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
