В інтерв’ю «Вікнам» мисткиня розповіла про свою щоденну працю, відповідальність перед сім’ями загиблих та внутрішню силу, яка дозволяє знову і знову малювати тих, хто назавжди залишився в строю.
Соломія Дзюба навчалася у Боднарівській школі (тепер ліцей Калуської міської ради. — Авт.). Після вступу в інститут мистецтв переїхала до Івано-Франківська. Організовує виставки як арткураторка, розписує гітари, малює портрети на замовлення, створює нові серії картин, присвячені війні, та пише вірші.
Ділиться, що завжди любила малювати — це передалось від батьків їй та старшому брату. Чотири роки навчалась у художній школі в Івано-Франківську. А ще — завжди цікавилась історією боротьби України.
«У 9 класі на своїх екзаменаційних роботах в художній школі я переносила на полотно воїнів УПА, щоб люди про них не забували. З 2014 року почала писати на папері про АТО, а у 2022 ще більше перейшла на цю тему», — ділиться мисткиня.
З 2023 року Соломія безплатно малює портрети загиблих Героїв олівцем. Створила і віддала вже 491 роботу, а близько 200 — чекають своєї черги.
«Коли мені почали писати дружини Героїв щодо портретів та розповідати свої історії, я зрозуміла, що це моє призначення. Мені потрібно бути з ними, говорити, показувати почуте, адже мистецтво — це крізь час. Надіюсь, що і за 10-20 років, дивлячись на них, люди будуть розуміти, через що ми пройшли, кого треба шанувати», — зазначає художниця.
«Портрети загиблих Героїв — це не про заробіток»
Рідні захисників розповідають про свій біль та емоції. Крім портретів, Соломія Дзюба ще й почала писати вірші. У 2024 році випустила збірку «Світло для лампадки» з історіями дружин, матерів, доньок загиблих Героїв, яких близько 100.
У серпні 2026 року художниця презентувала першу серію картин на своїй персональній виставці «Перед світлом — тиша з історій» — 26 картин повністю присвятила війні.
«В основному зображені діти, їхні ампутації, загибель…, адже за них найбільше болить. У новій серії будуть історії жінок, в яких хочу показати їхню силу та мотивацію жити далі».
Соломія Дзюба переконує: створення портретів загиблих військовослужбовців — це не про заробіток. Вперше отримала замовлення на портрет від дружини Героя з Франківщини у 2023 році — вона і діти хотіли мати спогад.
«Я не змогла взяти за це кошти, бо розуміла, що не той час, не той портрет, на якому можна заробити… Коли замовниці мені дякують, що змогла передати тільки образ рідної людини, відчуваю, що, можливо, принесла цією роботою тепло і спокій».
Дівчина зрозуміла, що таким способом може допомагати рідним загиблих. У ТікТок поширила відео, де розповіла, що малює безплатно портрети. Тоді й почались масові звернення.
Ця велика черга ніколи не закінчується — дехто чекає по пів року, — розповідає Соломія. Коли закінчиться війна, продовжуватиме малювати — «доки буду потрібна цим сім’ям». Це переважно молоді хлопці, молодші за неї — 2000-их років народження. Ділиться: дуже складно в ці обличчя дивитись.
За три роки у пам’яті Соломії Дзюби закарбувалось багато історій малюнків. Усі — різні, але їх здебільшого замовляють вдови з двома-трьома дітьми.
«Коли присилають, як портрет обіймають маленькі діти — це найважче. У 2023 році малювала Юрія, портрет котрого замовила дівчина. Десь через рік мені написала її сестра, що був приліт і вона живцем згоріла на роботі. Пригадую, як вона дякувала за портрет коханого. Тоді я намалювала її портрет, хоч вона цивільна».
«Емоційно важко малювати знайомих…»
Художниця пригадує, як створила майже 20 портретів загиблих військових одного взводу — до франківки звернулась волонтерка з Вінниці.
«Я особисто вручала свої роботи. Були присутні деякі побратими, хто вижив… На такі заходи стараюсь часто не ходити — тоді не могла себе зібрати до купи тиждень. Коли пересилаю роботи поштою, то не на стільки близько сприймаю. Коли ж бачу сльози, обіймаю людину, переймаю ці емоції. Дуже важко переношу такі зустрічі…», — розповідає Соломія.
Також складно, коли знала загиблого захисника. Серед восьми портретів, що висять у вестибюлі Боднарівського ліцею, на двох — знайомі юнаки.
«Я не всіх знала, адже село велике. Але, до прикладу, Василь на два роки від мене молодший, колишній однокласник моєї найкращої подруги. Інший — знайомий мого брата, приблизно його ровесник», — ділиться художниця.
Відмовляється написати портрет загиблого Героя тільки у двох випадках: якщо немає фото або воно дуже неякісне і не можна передати рис обличчя.
Соломія бере в роботу кожен наступний портрет чітко за чергою. Буває, що за один день може з п’ятьох облич зробити нариси: перемірявши всі пропорції та перенісши на папір, а наступні дні графічними олівцями робить повністю чорно-біле затушовування. Портрет займає близько 3-4 годин. Якщо емоційно складно, робота над портретом може розтягнутися на два дні. Щодо емоцій під час створення робіт художниця ділиться такими нюансами:
«Як би це черство не звучало, але коли працюю з портретами, стараюся дивитися технічно як художник. Перемикаю свій мозок на робочі моменти, щоб він вийшов такий, як на фото. Коли завершую роботу, скидаю замовнику і мені відповідають, от тоді починаю крізь себе більше пропускати. Також мої клієнтки зауважили, що на малюнках виходять сумні очі. Я це не одразу побачила, втім поки що виправити не можу. На фото щира усмішка, але в мене вона також виходить сумніша разом з очима, адже саме вони — це основне в обличчі».
Копій портретів кільком рідним Соломія не практикує, адже тоді наступні замовлення треба буде ще відсувати на невизначений термін. Адже хоче допомогти багатьом людям, щоб розуміли: про них не забувають.
«Тримаюся, бо два рідні Романи на війні…»
Дівчина рідко перемикається на інші теми, адже її картини й вірші також пов’язані з історією війни. На арткураторській виставці, яку створила разом зі своїми учнями, серед яких — діти з Мелітополя, Маріуполя, Запоріжжя, Харкова, вдалось частково знайти розраду.
«Українська тематика була представлена у двох картинах кожного учня. У першій роботі вони мали показати свій біль війни, а іншою — надії на майбутнє України. Мене надихнуло, наскільки молодь вірить в Україну», — ділиться Соломія, яка створила в Івано-Франківську художню школу.
Від продажу картин та листівок вдалося зібрати близько 20 тисяч гривень для підрозділу «Рій» 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, в якому служить батько та брат мисткині.
Зараз Соломія Дзюба працює над портретом чоловіка близької подруги. Захисник вважався зниклим безвісти півтора року. Тест ДНК підтвердив, що його тіло повернули в серпні 2025 року.
«Рідні думали: чоловік загинув на позиціях, але на жаль, виявилося, що потрапив у полон і зазнав катувань. Повернули його без кисті, а побратима — без голови, кисті та ноги», — додає художниця.
Воїни з портретів їй не сняться, але вона щодень їх бачить, коли виконує замовлення. Наслідком емоційного спустошення є нервові зриви та панічні атаки, яких раніше не було.
«Це не може минути безслідно, як би я не старалася глушити ці емоції й бути більш раціональною. Стараюсь триматися, бо два рідні Романи (тато з братом. — Авт.) на війні. Коли приїжджають — усміхаються, радіють життю і в них завжди «все добре». Для мене головне, що всі у сім’ї були живі та здорові, а з наслідками ментального здоров’я боротимусь після Перемоги», — зауважує Соломія Дзюба.
Нині художниця працює над новим проєктом, яким хоче показати силу родин загиблих воїнів. Коли оприлюднила в соцмережі ідею, навіть не сподівалася, скільки жінок відгукнеться.
Назва першої роботи — «Я вип’ю твою чашку кави». Дружина загиблого військового за сімейною традицією щоранку готує каву і наливає у дві чашки, які сама випиває. Вранці коли дивиться, як сходить сонце, то уявляє, що «зайчиками» чоловік з нею вітається. Інша історія, яку переповідає мисткиня, — як після загибелі чоловіка до дружини прийшов собака, котрий тулився до її обручки.
Після закінчення війни, вважає дівчина, доведеться ще роками малювати загиблих Героїв. Про свій вибір не шкодує, адже завжди розуміла, що мистецтво повинно мати сенси — це більше, ніж картина, що висить в інтер’єрі.
За словами художниці, не для всіх завершення війни стане Перемогою:
«Закінчаться смерті, але нам ніхто не поверне тих, хто уже віддав життя. Стане легше від сирен та не буде нових жертв, але ми маємо надалі пам’ятати сім’ї загиблих, дбати про них, займатися благодійністю, створювати нові проєкти для допомоги, особливо дітям, які залишилися без батьків. Якщо буду потрібна, то надалі портрети сім’ям надсилатиму. Також продовжуватиму створювати картини про історії дружин, їхню силу та мотивацію».
Соломія наголошує, що не питає, звідки дружини, матері, діти чи дівчата Героїв, котрі загинули.
«Не бачу сенсу ділити людей на області. Ми — одна країна та сім’я, маємо спільне горе та разом боремося з ворогом. З багатьма не тільки по портретах спілкуємося, а й надалі підтримуємо контакт: на сторіси відповідаємо, про книги говоримо тощо. Я просто малюю Героя — того, хто їм важливий», — переконує Соломія.
Після війни мисткиня хоче зробити проєкт зустрічей з рідними захисників, проте зараз це емоційно складно.
«Тепер моя 10-місячна племінниця Аглая є найбільшою втіхою. Це віддушина всієї нашої сім’ї — промінчик надії на майбутнє. У червні чекаємо тата із братом у відпустку — тоді її хреститимемо та святкуватимемо рочок. Дідусь ще її не бачив наживо. Поки рідні чоловіки там, я тут хочу максимально дати цій дівчинці все», — підсумовує розмову Соломія Дзюба.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
