«Не пам’ятаю, щоб в сім’ї малювали — я, напевно, перший почав. Закінчив Косівський технікум художніх промислів, а здобувати вищу освіту не було фінансової змоги. Тато колгоспник, мав 3 рублі зарплати і я не смів його просити. З часом, коли створив свою сім’ю, почав будувати хату, вчити дітей, тому закинув цю справу та й поїхав на заробітки».
«Нам давали щі з хробаками. Коли я про це сказав вголос, то почув: «Ти, хохол, приїхав відгодовуватись — щі хлєбать чи работать». У душі накипіло, тож хочу показати дітям, бо в інтернеті люди пишуть, що хочуть повернення радянського союзу. Що там було доброго? Кілометрові черги за милом, навіть труси по талонах. Зараз є все — були б гроші. Тоді бачили краще ті, що біля «корита» стояли, а решту нічого не виділи».
Про війну та сина: «Почув запах обгорілих людських тіл»
У 2014 році син художника, Андрій Матвіїв, потрапив в «Іловайський котел». За нього вимагали 25 тисяч доларів. Батько півтора місяця оббивав пороги: їздив у Дніпро здавати ДНК, де вперше відчув запах обгорілих тіл, звертався до Руслани Лижичко та народної депутатки Ольги Сікори. Сина вдалося повернути, проте війна для родини не закінчилася.
Син двічі був поранений. Під час повномасштабного вторгнення він був начальником штабу Калуської ТрО, а згодом на Сумщині під час обстрілу міна прошила йому ногу.
Про цикл картин: від Сагайдачного до Бучі
Картини циклу «Какая разніца» художник почав створювати у 2025 році. У них — тисячолітня історія під «московським ярмом»:
- Козаччина: «Я любитель козаччини. Відобразив, як гетьман Сагайдачний прийшов до Москви, проте чому її тоді не розбив — історія не знає».
- Трагедії XX ст.: Колективізація 1924 року, Голодомор 1933 року в Харкові, Воркута та ГУЛАГ. «Чоловіка у картині Голодомору змалював з фотографії, а решту — моя уява. Хотів показати людський відчай через мертву дитину».
- Сучасність: Буча, український воїн серед розмомбленого міста та сучасний кобзар Василь Литвин, який співає думи «від Хмельницького до Залужного».
«Я хочу, щоб люди розуміли та знали, що таке війна та руський мір, бо мені його за життя вистачило. Ми були студенти, коли Володимира Івасюка повісили. КГБ нас допитувало, у дверях пальці тиснули. Роками то накопичується, а вкінці вихлюпується назовні. Не вистачає українцям совісті! Наші діти б’ються у тих окопах при 30 градусах морозу, а тут ще багато в душі совєцьких. Хочу, щоб молоде покоління дорожило тими хлопцями, котрих кожен день ховаємо».
Про викладання та майбутнє
З 2014 року Іван Михайлович займається з дітьми у Центрі художньої творчості. Він впевнений: «Талантів вистачає, але їх треба вчити та розвивати, першочергово — академічному рисунку». Його учні вже досягають успіхів: 12-річна Маргарита Китик із роботою «Обличчя «руського міра» (де частково змальовано Путіна та «шахеди») пройшла у фінал престижного конкурсу.
Свої роботи художник не продає (за винятком кількох образів у минулому). Картини циклу «Какая разніца» він передав до музейно-виставкового центру, щоб згодом вони доповнили експозицію меморіального музею «Калуська в’язниця». Наразі майстер уже працює над новими полотнами про битви під Пилявцями, Збаражем та трагедію Куп’янська.
"Вікна" дякують дирекції та працівникам комунального закладу "Музейно-виставковий центр" за сприяння у фільмуванні.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Кароліна МАЗУР, операторка-монтажерка
